Грем Грін - Тихий американець. Наш резидент у Гавані

— Якщо ви і міс Фуонг не відмовитесь зі мною повечеряти... — запропонував Пайл.

— Можете повечеряти в «Шале», — перервав його Грейнджер, — а я тим часом розважуся з дівчатками по сусідству. Ходімо, Джо. Ти все ж таки мужчина!

Здається, саме тоді, коли я роздумував, що таке мужчина, я вперше відчув симпатію до Пайла. Він сидів, трохи відвернувшись од Грейнджера, і крутив пивний кухоль з таким виглядом, наче був десь далеко звідси. Він сказав Фуонг:

— Вам, певне, набридли всі ці ділові розмови? Я хочу сказати — розмови про вашу батьківщину?

— Comment?[23]

— Що ви збираєтесь робити з Міком? — спитав аташе.

— Покинути його тут,— відповів Грейнджер.

— Так не можна. Ви навіть не знаєте його прізвища.

— Ми могли б узяти його з собою. Хай дівчатка про нього подбають.

Аташе зареготав. Його обличчя розпливлось, наче на екрані телевізора.

— Ви, молодь, можете робити що завгодно, — сказав він, — а я надто старий для таких розваг. Я заберу його з собою додому. Ви казали, що він француз?

— Він говорив по-французькому.

— Якби ви втягли його в мою машину...

Після того як аташе поїхав, Пайл сів у коляску з Грейнджером, а ми з Фуонг поїхали за ними до Шолона. Грейнджер намагався сісти в одну коляску з Фуонг, але Пайл відтягнув його. Коли рикші везли нас довгою приміською дорогою в китайський квартал, повз нас прогуркотіла колона французьких броньовиків; на кожному з них стриміла гармата і мовчазна, непорушна, мов статуя, фігура офіцера під чорним оксамитовим куполом зоряного неба: очевидно, знову якісь заворушення в найманій армії секти Бінь-Ксюен, якій належав готель «Гран монд» та ігорні будинки в Шолоні. То був край бунтівливих феодалів. Зовсім як у середні віки в Європі. Але чим займалися тут американці? Адже Колумб тоді ще не відкрив їхньої країни. Я сказав Фуонг:

— Мені подобається цей Пайл.

— Він тихий, — промовила Фуонг, і цей епітет, якого вона вжила перша, пристав до Пайла, як шкільне прізвисько; навіть Віго назвав його так того вечора, коли, сидячи у себе в кабінеті з зеленим козирком на лобі, розповідав мені про Пайлову смерть.

Я зупинив рикшу коло ресторану «Шале» і сказав Фуонг:

— Іди й займи нам столика. А я піду пригляну за Пайлом.

Так уперше в мені прокинулось підсвідоме бажання оберігати його. Мені навіть на думку не спадало, що захист більше потрібний мені самому. Наївність завжди мовчки волає про захист, хоч було б куди розумніше захищатись од неї: наївний нагадує німого прокаженого, що загубив свій дзвіночок і блукає по світу, думаючи, що він нікому не чинить зла.

Коли я підійшов до Будинку п’ятиста дів, Пайл і Грейнджер уже зайшли всередину. Я спитав у вартового військової поліції, що стояв при вході:

— Deux Americains?[24]

То був молоденький капрал з Іноземного легіону. Він перестав чистити свій револьвер і показав великим пальцем на двері позад себе, присмачивши цей жест жартом по-німецькому, якого я не зрозумів.

У величезному дворі просто неба був час відпочинку. На траві лежали або сиділи навпочіпки сотні дівчат, і чувся гомін голосів. Завіски комірчин навколо двору були відсунуті; в одній з них якась стомлена дівчина лежала сама на ліжку, схрестивши ноги. В Шолоні були заворушення, солдатів не відпустили з казарм, і ці жінки лишилися без роботи: для тіла настав відпочинок. Тільки клубок дівчат, які билися, дряпались і верещали, свідчив, що промисел ще не завмер остаточно. Я згадав стару сайгонську історію про одного високопоставленого гостя, що загубив штани, пробиваючись звідси під захист поліції. Для цивільних тут не було ніякого захисту. Коли вже вони насмілюються полювати на території, що належить військовим, то хай дбають про себе і рятуються самі.

Я вже навчився тактики — поділяй і владарюй. Вибравши в натовпі, що оточив мене, дівчину, я почав потихеньку підштовхувати її до того місця, де відбивалися Пайл і Грейнджер.

— Je suis un vieux,— сказав я.— Trop fatigué.— Вона захихикала і пригорнулася до мене. — Mon ami, il est trés riche, trés vigoureux[25].

— Tu es sale[26], — кинула вона.

Переді мною промайнуло Грейнджерове обличчя, розчервоніле і тріумфуюче: він, мабуть, сприймав усю цю боротьбу за нього як данину його чоловічій привабливості. Одна з дівчат тримала Пайла під руку і намагалася потихеньку витягти його з кола. Я штовхнув свою дівчину в натовп і гукнув:

— Пайле, ідіть сюди!

Він глянув на мене через голови дівчат і промовив:

— Це жахливо! Просто жахливо!

Може, то була гра світла ліхтарів, але здавалося, що його обличчя ніби змарніло. Мені спало на думку, що він, мабуть, іще незайманий.

— Ходімо, Пайле, — сказав я. — Полиште їх на Грейнджера. — Я побачив, як він засунув руку в задню кишеню — очевидно, збирався випорожнити її від піастрів та доларів. — Не будьте дурнем, Пайле! — крикнув я сердито. — Цим ви тільки доведете їх до бійки. — Моя дівчина знову була підійшла до мене, але я знову штовхнув її в кільце, що оточувало Грейнджера. — Non, non, — сказав я.— Je suis un Anglais, pauvre, trés pauvre[27].

Ухопивши Пайла за рукав, я потягнув його геть, а на другій його руці, наче риба на гачку, почепилася дівчина. Ще дві чи три дівчини намагалися перехопити нас, перше ніж ми підійшли до воріт, звідки за нами спостерігав капрал, але вони вже були не такі рішучі.

— А що робити з цією? — спитав Пайл.

— Вона сама відчепиться.

І ту ж мить дівчина відпустила його руку і пірнула в колотнечу навколо Грейнджера.

— А з ним нічого не станеться? — занепокоєно спитав Пайл.

— Він знайшов те, чого шукав, і тепер має за що потриматися.

Ніч видавалася дуже тихою, тільки проїхала ще одна колона броньовиків, наче ті люди й справді мали якусь мету.

— Це жахливо, — сказав Пайл. — Я б ніколи не повірив... — І зажурено й побожно додав: — А вони ж такі гарненькі.

Він не заздрив Грейнджерові, а шкодував, що хороше,— адже краса і грація, безперечно, належать до хорошого, — так спотворюється і принижується. Пайл помічав страждання, коли вони муляли йому очі. (Я пишу про це без насмішки: зрештою, серед нас