Інга Квітка - Різдвяні пригоди кролика Пухнастика та Іванки, Інга Квітка

Я сильно помилився. Вітер тихенько підкрався до місця, де я сховався і подув на кучугуру снігу. Я відчув холод по вухах та притиснув їх до голови ще більше. Хоча зменшитися мені, звісно, не вдалося. 

— Тук, тук, тук! — зареготав Вітер. — Ось, де ти! Сподівався, що я тебе не знайду! А от, — він подув сильніше. Я схопився за сніг, бо більше нічого не було поблизу і кинув сніжкою в Вітер. 

Це розвеселило чудовисько. У відповідь він зробив те саме. Але варто зауважити, що його сніжка була схожа на величезний ком, розміром зі сніговика. Тож коли та «сніжка» полетіла в мій бік, я кинувся тікати. 

Ком снігу наздогнав мене. Я прилипнув до нього і далі котився разом із ним. Не знаю, скільки б це ще продовжувалося, поки не почув знайомий голос поряд із собою і наступної миті побачив тінь Крука. Поряд з кучугурою снігу бігла Іванка. 

— Ми ледь тебе знайшли! — дівчинка схопила мене і поставила вниз. — Як ти? 

— А де Вітер? — я кинувся до Іванки. Мого зросту вистачило, щоб обійняти її ніжку, на якій був взутий чобіток, добряче замурзаний в болоті та снігу. — Ти навіть не уявляєш, який я радий тебе бачити й тебе теж, — зізнався я птахові.  

— І я. Ми тебе усюди шукали, кролику, — стурбовано відповіла дівчинка. Крук знайшов мене, коли я заблукала, не знаючи, в який бік йти. 

— Так, довелося добряче «налітатися» аби тебе знайти, — сказав Крук і піднявшись вище, додав, — Вітер поспішає до нас.

— Маємо тікати?! — зауважила Іванка. 

— Все одно наздожене, — Крук відмахнувся. — Але нехай. Я знаю, що ми зробимо. 

— Ти знаєш, як перемогти Вітер? — не довірливо запитав я. — Ти з ним хоч раз зустрічався? — мій голос набирав впевненості, проте вона не віддавала надією.

Іванка сіла навпочіпки й погладила мене по вушку, намагаючись підбадьорити. Сніг почав посилюватися. Я знову відчув лапками, що стає холодніше. 

— Кролику, Вітер неможливо перемогти, — відповів Крук, — і той, хто думає інакше, дуже помиляється. Але я і не збирався його перемагати. 

Птах змахнув крилами й піднявся вище. Він помітив, що Вітер наближається до нас і порадив трохи відступити. Чи варто уточнювати, що двічі нам з Іванкою не довелося повторювати? 

Ми відійшли на кілька кроків і Вітер, чия довжелезна борода та волосся літали в повітрі, зупинився перед Круком. Зиркнув на птаха, Вітер ненадовго завмер. Легенько дмухнув в бік Крука та той піднявся трохи вище і теж застиг у повітрі. 

— Вітру, цим мене не налякаєш, — Крук дочекався, поки Вітер схилить голову на бік і ніби перекривляючи його, зробив те саме. 

Очі чудовиська випромінювали справжню заметіль. Сніг з них посипався стіною, з бороди та волосся теж. Вітер перетворився на вихор і ми з Іванкою здогадалися, що та голова зі снігу, яку ми бачили і я встиг від неї «натерпітися», поки тікав, не настільки й страшна, як те, що Вихор крутився з такою шаленою швидкістю, що в мене закрутилася голова і я зрозумів, що не варто спостерігати за Вітром настільки уважно. 

Я відступив ще на крок. Вихор почав затягувати всередину себе все, що було довкола. Він проковтнув хмари. Так! Саме їх. Дотягнувся до самісінького неба і з кожною секундою ставав ще більшим. Знизу він хапався за дерева, з яких виходили їхні тіні, які ставали на власні коріння й тікали, хто куди, аби повернутися потім назад.  

Ще трохи й Вітер, який показував зараз силу вихра, добереться й до нас з Іванкою. Крук також захитався та це не злякало його. Він змахнув крилами й продовжив висіти у повітрі, а потім сказав лише одно слово: 

— Згадай. 

Тієї миті вихор ослаб, а потім і зовсім вщух. Перед нами представ Вітер, який був нам з дівчинкою нехай і не зовсім добре знайомий, проте принаймні ми хоч трохи знали, чого можна очікувати від нього.

Вітер виглядав розгубленим. Він поглянув вниз. Кайдани задзвеніли на його шиї й він немов повернувся до реальності: 

— Де той вухань? — спитав Вітер, але з його голосу щезла злоба та насмішка. Він більше не гиготів та й загалом виглядав дивно — розгублено. — Я маю його привести до Володарки. 

— Може маєш, а може й ні. Ти — згадай. Одного разу, ти вже перетворювався на вихор, що сталося тоді, — і не чекаючи, поки Вітер відповість, Крук, а точніше його тінь, махнув крилом і у повітрі з'явився спомин, який дали йому три віщунки, щоб він допоміг кролику.

Вітер побачив себе в той момент, коли він перетворився на страшний вихор заради Володарки лісу і пролітаючи повз Диво-квітку, яка росла на галявині, зламав її. 

— Забери, благаю, — прохрипів Вітер і ми побачили з Іванкою, як сніг, який сипався з його очей почав танути та перетворюватися на сльози, — забери цей спомин, щоб його не бачили мої очі, — повторив він. 

— Чому? — спитав Крук. Вигляд він мав вкрай суворий. Це додало і мені сміливості. Я встав на дві лапки й настовбурчив вушка. Іванка теж розгублено дивилася на спомин і в її очах, як і в Вітру з'явилися сльози. — Ця квітка росла в цьому лісі задовго до появи Володарки й прикрашала собою галявину. Мала чарівний дар — зцілення, якщо одну з її пелюсток прикласти до рани та ти поранив її й навіть не помітив, що накоїв. Тій Диво-квітці понад тисячу років. Проте ти, Вітру, в той момент не тямив себе від люті. Ти перетворився на вихор заради підлої забаганки Володарки. За чим чи ким ти гнався тоді? 

— За тобою, — винувато відповів Вітер. 

— Дивно, — прошепотіла дівчинка до мене. — Вітер зачаклований. На ньому кайдани, але він зупинився і слухає крука.

— Я б теж послухав, — прошепотів я. — Це краще ніж, коли він ганявся лісом за мною немов навіжений. 

— Єдине, що не підвладне Володарці знищити та підкорити повністю собі — це найсильніше почуття на світі. Кохання. Віщунки не сказали тобі про це, Пухнастику, бо вважали, що це не потрібним та коли я дізнався, що Володарка відправила за вами самого Вітру, я поспішив до них і попросив віддати мені цей спомин, інакше: Вітер не спинити. Таке підвладно хіба Володарці й то невідомо, на скільки часу. Його сила надто могутня. З іншого боку — нею володіють вони двоє, — птах затнувся й задумався.