Джеймс С. А. Корі - I прокинеться Левіафан, Джеймс С. А. Корі

служби безпеки, яка була і за поліцію, і за військові сили на Церері —

розміщувався на третьому рівні від кори астероїда, займав

площу два квадратні кіло метри і вгризався у породу так

глибоко, що Міллер міг піднятись аж на п’ять рівнів від свого

робочого місця — і все ще бути всередині будівлі. Гевлок

залишився здавати автокар, а Міллер попрямував до своєї

робочої чарунки, скинув на комп’ютер запис розмови

з дівчиною і почав дивитися. Він переглянув половину запису, коли за його спиною виріс напарник.

— Щось цінне є?

— Поки не надто, — відповів Міллер. — На Бомі налетіла

нічийна місцева банда. Іноді бандит невисокого рівня наймає

когось, аби розіграти напад на себе і героїчно його відбити.

Заробляє собі репутацію. Саме це вона мала на увазі, коли

казала, що вони наче танцювали. От і та банда була такого

калібру, але Бомі чомусь не став удавати крутого ніндзя — він

просто втік і не показувався більше.

— І тепер що?

— А нічого... І це мене бентежить. Хтось прибив збирача

«Золотої віти», і йому за це нічого не було. Біс із тим Бомі, він

собі борсається на нижніх щаблях харчового ланцюжка, але...

— Але якщо з’їсти всіх хлопців унизу, то хлопцям нагорі

перепадатиме менше бабла, — мовив Гевлок. — Тож чому

«Золота віта» не взялася за відновлення гангстерської

справедливості?

— Якась херня коїться.

Гевлок розреготався.

— Ха, поясани... Не можете розібратися в одній дрібничці, а вже панікуєте, ніби вся екосистема руйнується. Якщо «Золота

віта» заслабка і не годна підкріпити свої претензії, то це ж

чудово. Вони злочинці, ти про це не забув?

— Еге ж, аякже, — гмикнув Міллер. — Кажи, що хочеш, про

організовану злочинність, але вона принаймні організована.

Гевлок присів на пластикову табуретку поруч з Міллером

і витягнув шию, вдивляючись в екран.

— Ну гаразд, — знизав плечима він. — Але що в біса означає

оце «попався на раз-два»?

— Боксерський термін, — пояснив Міллер. — Перший удар ти

бачиш, а другий — ні.

Комп’ютер дзенькнув і озвався з динаміків голосом капітанки

Шаддид.

— Міллере? Тут?

— Ну-ну, — похитав головою Гевлок. — Бути халепі.

— Що? — різко перепитала капітанка. Вона так і не позбулася

упереджень щодо походження Гевлока з однієї із внутрішніх

планет.

Міллер підняв руку, аби стишити напарника.

— Я тут, капітанко. Слухаю.

— Міллере, зайдіть до мене в кабінет, будь ласка.

— Уже йду.

Міллер підвівся, і Гевлок зайняв його місце за комп’ютером.

Мовчки. Вони обидва знали, що Шаддид покликала б їх обох, якби хотіла бачити Гевлока. Іще одна причина, чому він ніколи

не стане старшим слідчим. Міллер залишив його за переглядом

запису і спробами з’ясувати нюанси класових, станових, національних і расових розбіжностей. Робота на ціле життя.

Кабінет капітанки Шаддид був облаштований у затишному

жіночному стилі. На вікнах висіли штори зі справжньої

тканини, а в повітрі стояв запах кави та кориці — ароматичні

вставки в повітряний фільтр обійшлись їй разів у десять менше, ніж коштували б такі продукти. Уніформу вона носила вільно, волосся — розпустила, попри корпоративні приписи. Якби

Міллера коли-небудь попросили описати її однією фразою, йому

на думку спали б, напевно, слова «маскувальне забарвлення

хижака». Вона кивнула в бік стільця, і він сів.

— Що розкопали? — поцікавилася Шаддид, проте її погляд

блукав стіною поза ним.

Це була не раптова перевірка з її боку — вона просто

зав’язувала розмову.

— Із «Золотою вітою» коїться те саме, що й із бандою Сохіро та

«Локою ґреґою». Досі на Церері, але... зайняті чимось іншим.

Не мстять за дрібнички. На місцях менше бандитів, менше

розбірок. Із пів десятка ватажків середнього рівня просто

зникли.