Сергій Володимирович Гридін - Дорослі зненацька

— Бакси треба поміняти.

— Давай, — простягнула руку Марина. Вона забрала зелену купюру, почала відраховувати гривні.

Тимофій тим часом думав про своє. «У мене так не буде», — вирішив, ковзнувши поглядом по Марининому заплаканому обличчю.

5

Кур’єр із запакованою коробочкою прийшов, коли мама ще спала. Тимофій розрахувався з невисоким хлопцем, приблизно одного з ним віку, обережно зачинив двері, повернувся до себе в кімнату. Треба було збиратись до школи. Звичайно, можна знову туди не йти, але це вже буде занадто. Знову класна дзвонитиме мамі, а та почне виховну роботу з довгими і нецікавими бесідами. Краще таки сходити, а після уроків зідзвонитись з Юлькою і вручити їй подарунок.

Тимоха нашвидкуруч перехопив щось на кухні, кинув на плече рюкзак із кількома зошитами і коробочкою з подарунком та вийшов з квартири. Дістав з кишені старий мобільний, на який вчора встиг накидати трохи музики, вставив у вуха навушники і неспішно попрямував вулицею, насолоджуючись ранковим сонцем та передчуттям зустрічі з Лисичкою.

У школі з учорашнього дня нічого не змінилось. Та взагалі, його б воля, то він сюди б ні ногою. От тільки засада. В тому училищі, куди він зібрався, майстрів ковальства готували тільки після закінчення середньої школи. Їхати в інше місто не хотілося, тож потрібно було таки закінчити навчання. Та й не можна було сказати, що зовсім ненависними йому були ті уроки. Так, іноді набридало все, як і кожній нормальній людині, але процес тривав.

Неподалік від вхідних воріт він зустрів Володю Петриляка, який затягувався цигаркою і роздивлявся дівчат, що проходили повз.

— Привіт, бро, — кинув недбало Вовчик. — Як спалося? Сухо всталося? — продемонстрував рівні зуби.

— Норма! — потиснув руку Тимофій. — А тобі? — поцікавився.

— А мені такий сон класний снився, — закотив очі Петриляк. — Ми з Корольковою… — почав було.

— Е! Про свої еротичні фантазії притримай. Потім книжку напишеш, — перервав його Тимофій. Коли Вовчик починав говорити про секс, втримати потік його слів було неможливо, тож краще зразу зупинити і не наражатися на небезпеку слухати його промови цілий день.

— Отак завжди! Наступити пісні на самісіньке горло, — розчаровано видав Петриляк, відкидаючи у траву недопалок. — До школи йдемо? — перепитав, кивнувши на гостинно відчинені ворота.

— Треба сходити, — кивнув головою Тимофій і першим зайшов у шкільний двір.

До початку уроків залишалося хвилин десять. Друзі піднялись на другий поверх до свого кабінету. Клас звично гудів, ділячись новинами, що назбирались за ніч. На прихід Вовчика і Тимофія майже ніхто не звернув уваги. Лише Королькова якось дивно поглянула на Тимоху, щось тихо прошепотіла своїм подружкам, і дівчата дружно пирснули сміхом, лукаво поглядаючи на Тимофія.

— Натко, душі моєї шоколадко! — звернувся до Королькової Вовчик. — Якби ти знала, що мені снилося, — мрійливо похитав головою.

— Петриляку! Слину витри і штани застібни, а то геть не втримався від своїх снів? — глузливо кинула Королькова.

Дівчата, що зібрались навколо її парти, знову зареготали, спостерігаючи за Вовчиком, який стурбовано перевів погляд у район ширінки, перевіряючи правдивість Наталчиних слів.

— Тьху! От вже язиката! — сплюнув сердито Вовчик, кинув рюкзак на стіл і вмостився на своє місце.

— А ти її не діставай, — порадив Тимоха.

— Не можу! Навіть така колюча вона мені подобається, — заперечливо похитав головою Петриляк. Він хотів сказати щось іще, але голосний дзвінок в коридорі перервав його «спіч».

Тимофій дістав з наплічника якогось зошита, ручку, приготувався до уроку. Подальший день не відрізнявся від тисяч попередніх. Тимоха змінював зошити і підручники, чесно намагався слухати, що йому розповідають вчителі і шепоче Вовчик, але думки його були далеко. В них, у різних варіаціях, була присутня Юлька.

Хлопець згадував її руде волосся, майже відчував у своїх долонях м’які і водночас, на диво, пругкі невеликі груди. Бачив перед собою зеленаві очі, ластовиння на акуратному носику. Він фізично вдихав запах її тіла, і Тимосі здавалося, що Юлька десь поруч. На великій перерві він не втримався і скинув смайлик із сердечком у «вайбері». Отримавши у відповідь подібний, зрадів, ніби дитина, якій на день народження принесли давноочікуваний подарунок.

— Тимохо! — вирвав друга з виру думок Вовчик. — Ти сьогодні ніби десь літаєш! — здивовано подивився на товариша.

— Ех, бро. Я її таки знайшов, — повідомив, стишивши голос.

— Та ну! — зрадів Петриляк так, неначе сам віднайшов своє єдине кохання. — У соцмережах відгукнулась? — спитав, потираючи долоні.

— Та ні. Випадково. На вулиці зустрів, уявляєш? — відповів Тимоха.

— Чувак. Це точно твоя доля. У нашому місті з великою купою людей пересіктися з дівчиною просто так неможливо, — авторитетно заявив Петриляк. — А ви вже того? Цілувалися? — хитро примружив очі.

— Не тільки! — підморгнув другові Тимоха.

— Сподіваюсь, ти не забув про презик? — поцікавився Вовчик.

Тимоха на мить задумався. Про засоби захисту він знав давно. Діана, з якою у них був секс, завжди мала з собою презервативи, а потім Тимко і сам перед черговою вечіркою на всякий випадок клав їх у кишеню.

В день, коли зустрівся з Юлькою, на вечірку він не збирався, тож і запасів із собою не мав. Та й взагалі, якщо чесно, то про необхідну в таких випадках «гумку» він згадав лише тоді, як все закінчилося.

— Тільки не кажи, що ти трахнув її без презика! — широко розплющив очі Петриляк.

— Я схожий на ідіота? — намагаючись уникнути прямого погляду, відказав Тимофій. — Звичайно, все було, як книжка пише!

— Хух! Заспокоїв, — полегшено видихнув Вовчик. Новий дзвінок на урок врятував Тимоху від подальших розпитувань.

Нарешті черговий шкільний день закінчився. Тимофій швидко розпрощався з хлопцями, махнув рукою Вовчику і майже побіг у сторону метро. Сьогодні йому зовсім не хотілося обговорювати з кимось шкільні проблеми, а тим більше розповідати Петрилякові про свої стосунки з Юлькою.

Як на зло, майже зразу подзвонив Гарик. Потрібно було зробити кілька доставок. Якби не гроші, які були дуже потрібні, Тимофій спробував би ухилитись від роботи, але зараз, згнітивши серце, погодився і рушив забирати квіти. Марини сьогодні на місці не було. Незнайома дівчина сухо повідомила, що вона на кілька днів її заміняє, вручила Тимофієві адреси і кілька букетів та відвернулася, беручись до своїх справ і не звертаючи на хлопця ніякої уваги.

На щастя, адреси були зовсім поруч, крім однієї, яку Тимофій залишив наостанок. Чималий оберемок троянд мав отримати хтось у центрі міста. Тут віднедавна з’явилась купа схожих будинків, які виникли як гриби після дощу на місці старих, максимум двоповерхових і затишних, як в’язані шкарпетки рідної бабусі. Квартири тут були дорогі, тож іноді Тимофієві припадали непогані чайові, які ніколи не були зайвими. Тимоха натиснув кнопку дзвінка, прислухався до мелодійного передзвону за дверима. Двері відчинила жінка з чомусь суворо стисненими губами та стягнутим у пучок волоссям. На ній був