Рута Богдан - Тримай мене міцно

легко штовхнув двері, і вони відчинилися. Богдана із захопленням подивилася на Захара.

— Круто! Дійсно, мені ще багато чого потрібно навчитися. Згодна на додаткові заняття.

— Поспішаймо. В нас обмаль часу, — спокійно сказав Захар і зайшов усередину.

За ним рушили інші. Вони швидко, але обережно крокували уздовж коридору. Богдана йшла попереду. Нарешті підійшли до музейного запасника, і Богдана зупинилася біля дверей.

— На ніч їх зачиняють, — повідомила вона.

Дівчина автоматично торкнулася дверної ручки, і несподівано двері піддалися.

— Що за дурня? — Богдана з подивом оглянулася на інших.

— Невже ми запізнилися? — у голосі Марії почулося занепокоєння.

Всі не кваплячись зайшли усередину, готові до несподіванок. Першим повільно рухався Захар. За ним Данило та Марія. Прикривали товаришів Богдана та Божедар. Вони стиха пройшли від дверей далі і раптом зупинилися. Біля полиць із книгами спиною до них стояв чоловік. Він швидко обернувся. В руках чоловік тримав Книгу Влади.

— Василь?! Що ти тут робиш? — витріщилася на нього Богдана.

— Як це що? Працюю.

— Вночі?

— То й що? Запрацювався. Уже йду. — Василь почав повільно рухатися уздовж полиць у бік дверей. — А ти як сюди потрапила? І хто всі ці люди?

Він перелякано оглядів присутніх.

— Мої друзі.

— Стороннім сюди вхід заборонено. Ти це прекрасно знаєш.

Чоловік продовжував повільно просуватися до виходу. Богдана підійшла до Василя впритул.

— Це в тебе та книга, що ми тоді роздивлялися?

Василь притиснув книгу до себе, закриваючи обкладинку руками.

— Ти помиляєшся. Це інша. Ну добре, вам вже час іти. Прошу залишити приміщення.

Василь тремтячою рукою показав на двері. Богдана не звернула на це уваги і продовжувала вдивлятися у обкладинку.

— Яка інша, я ж бачу, що це та сама.

— А я кажу, що інша.

— Ану, дай подивитися.

Богдана швидко простягла руку за книгою. Несподівано Василь почав бігти до виходу, не випускаючи книги. Але він встиг зробити лише декілька кроків у напрямку дверей, коли Захар виставив вперед руку, і перед Василем миттєво виросло полум’я.

— Куди це ти зібрався з цінним музейним експонатом?

— Це він тебе попросив? — спокійно запитав Божедар і врізався глибоким поглядом у прозорі очі Василя.

— Не розумію, про кого ви говорите.

— Про того, хто обіцяв тобі винагороду.

Божедар продовжував занурюватися у свідомість аспіранта.

— Ніхто нічого мене не просив. Я просто хотів почитати.

— Атож, вночі не міг заснути і вирішив щось почитати. У запаснику на іншому краю міста. — посміхнувся Данило та підморгнув Василю.

— Це що тобі, бібліотека? Ану, віддай книгу, — сказала Богдана.

Вона підійшла до Василя і вихопила у нього з рук Книгу Влади.

— А я ще з тобою із одного літака з парашутом стрибала, — сказала вона і відійшла убік із книгою в руках.

Василь розгублено переводив погляд від одного присутнього до іншого.

— Хто ви такі?

— Це конфіденційна інформація. — Тон Захара одразу переконав Василя, що подальші питання зайві. — Що будемо з ним робити? — запитав він мольфара.

— Не потрібно зі мною нічого робити. Я додому піду.

— Хай іде, — спокійно промовив Божедар.

— А якщо він комусь розкаже? — Богдана із сумнівом роздивлялася обличчя Василя.

Очі аспіранта із жахом перескакували від одного обличчя до іншого. Здається, ще мить, і він втратить свідомість.

— Йому ніхто не повірить. Подумають, що божевільний, — упевнено сказав Захар.

У ту ж секунду Божедар вийшов із чужої свідомості. Він пильно подивився на Василя.

— Іди. І якщо він спитає, скажеш, що книгу кудись переклали, ти не знайшов. Про нас мовчи.

— Добре, — відповів Василь. Він був уже в напівпритомному стані.

Вогонь раптово зник. Василь перелякано оглядів присутніх і повільно, уздовж стінки вийшов із запасника.

— Думаєте, він йому не скаже? — в голосі Марії відчувалася невпевненість.

— Ні, не думаю, — відповів Божедар. — Тому потрібно поспішати. Він десь поблизу, чекає на книгу. Коли зрозуміє, почне пошуки. Поквапимось.

Мольфар вийшов із кімнати першим, за ним швидко крокували інші. Запилені старі коридори музею нарешті закінчились, і вони вийшли у теплу літню ніч, вдихаючи свіже повітря та насолоджуючись прохолодою, яка нарешті замінила спекотний день.

* * *

Вони летіли у літньому небі. Попереду, як завжди — старий орел, що вказував шлях. За ним мчали сокіл, голубиця, ворон та ластівка. Вони поспішали. Наблизившись до знайомої галявини, вони зробили коло і опустилися на траву. Там перетворилися на Божедара, Богдану, Данила, Марію та Захара.

Мольфар підійшов до великого Каменя.

— Ми маємо сховати Книгу Влади під цим Каменем, — сказав він. — Треба поспішати, я відчуваю, що він вже знає, що вона в нас.

— А він її тут не знайде? — з тривогою в очах запитала Марія.

Темні очі заспокійливо подивилися на знахарку.

— Він знатиме, де вона, і намагатиметься її отримати будь-якою ціною. Ми маємо провести обряд і поставити кордони. А вже потім захистити тринадцяте крісло.

— Які в нього шанси? — поцікавився Данило, уважно роздивляючись Камінь.

Божедар ніжно провів по Каменю долонею, відчуваючи теплу шершаву шкіру живої істоти.

— Великі, - промовив мольфар. — Він дуже сильний. Але поки ми разом і живі, він не зможе зняти заклинання. Камінь буде охороняти Книгу.

Очі Богдани втупилися в мольфара.

— Як це поки ми живі? А що, є варіанти? — запитала вона.

Захар спокійно подивився на Богдану.

— Варіанти є завжди. Головне, правильно їх використати.

— Ні, мене це не влаштовує. Я ще в аспірантуру збиралася вступати!

— Вступиш, — упевнено сказав Захар і подивився дівчині прямо в очі.

Богдану поглинула синя прірва. Вона, як завжди, струснула головою і на хвилину замружилась.

— Ну то й хай! Я звикла ризикувати. Адреналін — це кайф.

Марія підійшла до Божедара.

— То як він намагатиметься забрати Книгу?

Мольфар відірвав погляд від Каменя.

— Він спробує знищити нас по одному. Потрібно бути готовими до боротьби.

— Ми готові, - упевнено сказав Данило і теж торкнувся шорсткої теплої поверхні.

— А зараз потрібно сховати книгу, — промовив Божедар.

Він вийняв із тканої сумки, яка висіла у нього через плече, Книгу Влади.

— Даниле!

Данило відійшов від Каменя на декілька кроків і витягнув праву руку вперед. Камінь повільно зсунувся вбік. Під ним виднілася невелика воронка, схожа на таємну схованку. Божедар обережно поклав книгу до ями. Камінь повернувся на своє місце.

— Ставайте у коло навколо Каменя! — скомандував Божедар.

Всі стають у коло з чотирьох сторін. Раптом мольфар зник і з’явився вже на верхівці Каменя.

— Сконцентруйтеся! Захистіть Камінь силою чотирьох стихій! — закричав він, і луна від його голосу пішла по лісу.

Всі підняли праву руку і сконцентрували усі свої сили на Камені. У кожного з руки вирвався товстий кольоровий промінь: у Захара —