Емілі Теш - Трохи відчайдушної слави, Емілі Теш

дівчат, як Лізабель. Зрештою, хтось мав це зробити, а Лізабель ніколи б не стала воїном. Кіра намагалася, але так і не змогла її навчити, і якщо вона не могла цього зробити, більше ніхто не міг.

Справа була не в тому, що дитячий садок був важким. Кіра не боялася важкого завдання, вона не боялася роботи, вона не боялася служити. Розплідник був необхідним. До війни люди народжували або не народжували дітей залежно від того, як їм хотілося: з чотирнадцятьма мільярдами людей на Землі та ще вісьмома мільярдами, розкиданими по колоніальних світах, це не мало значення. Тепер це сталося. З таким крихітним генофондом і відсутністю генетичного адаптування все потрібно було планувати. Ніхто не міг дозволити собі відривати роки від справжньої роботи, щоб виховати одного чи двох випадкових нащадків у будь-який дурний спосіб, який спав би комусь на думку. Діти Землі були майбутнім Землі та єдиною надією Землі на помсту.

Жінки Розплідника народжували дітей: по одному кожні два роки, у ретельно спланованих схрещуваннях, які зберігали якомога більше генетично покращених військових ліній земних бойових родослівних і вирощувалидітей до семи років. Щоб уникнути несправедливого фаворитизму, ніхто в дитячій не ніс відповідальності за дитину, яку вони носили. Капрал Еккер, яка померла пару років тому, вчила Кіру координації рук і очей, вчила її читати, била за погану поведінку та клала її в ліжко. Вона не впізнала обличчя фігури в труні, що потім перероблялася, на похоронах. Еккер схудла, з її кісток злущилася плоть, волосся було сиве й тонке.

Магі трохи плакав.

Звичайно, Кіра знала їхнє справжнє походження. Командир Джоле пояснив, чому він цікавиться нею та Магі, чому їх двоє іц чому їм дозволено називати його дядьком. Їхній батько служив разом з Джоле у ​​крилі Хагенен. Їхня мати була молодшим офіцером дредноута «Віктрікс». Урса була зачата старомодним способом, ще до кінця світу. Але Кіра і Магі народилися після смерті обох їхніх генетичних батьків, Гея намагалася зберегти їхню цінну лінію.

Вона поважала капрала Еккер. Вона навіть поважала Лізабель. Лізабель добре вміла укласти дітей у ліжка, навчити їх читати й писати, підтримувати їхнє здоров’я, доки вони не виростуть для справжнього життя, групи та агоге. Але сама Кіра…

Її думки ходили по колу. Нарешті вона заснула, рахуючи рівномірні подихи Клео. Її плечі й хребет задерев’яніли від холоду й напруги. Вони не змогли дати їй Дитячу кімнату. Вона була воїном, солдатом людства. Це було б марнотратством.

Вранці не було призначення ні для Кіри, ні для Клео, а на дошці оголошень у холі біля кадетської казарми не було запису про зміну для Горобців. Нічого не було. Вони двоє стояли там, поки молодші дівчата крутилися навколо них. Фінч, шістнадцятирічна дівчина, тепер була старшою на дошці. Шпаки. Ніхто з них нічого не сказав Кірі. Вона ніколи не напружувалася вивчати імена молодших дівчат. Фінч замовкла, ніби збиралася поговорити з Клео, але Клео зиркнула на неї зневажливим поглядом — Кіра відчула силу цього погляду, навіть стоячи осторонь, — і дівчина передумала.

— Ну, — нарешті сказала Клео, коли зал спорожнів, усі прийняли душ і розбіглися по змінах. «Ми повинні просто здогадуватися?»

«Ротація», — сказала Кіра. «У нас відпочинок».

Була невелика пауза.

— Гаразд, чому б і ні, — сказала Клео. «Час відпочинку. Можливо, наш останній відпочинок за кілька місяців. Або років, залежно. Ти не отримуєш відпустку з…”

— Перестань, — сказав Кіра.

«Ти все ще віриш, що справа не в тому, щоб змусити нас звиватися?» – сказала Клео. «Що ще вони хочуть?»

«Ми не такі важливі», — сказала Кіра. «У командування є важливіші справи. Просто до нас ще не дійшли».

«Цікаво, чи всі хлопці уже розподілені», — сказала Клео.

Не обговорюючи цього, вони вдвох пройшли крізь технічно заборонений розлом у скелі станційних стін, який вів до коридору за межами казарми для чоловіків-кадетів. Це був набагато більший простір — чоловіків-кадетів було майже вдвічі більше — і більш формальний; лави були розставлені рівними рядами, тому що іноді хлопці прямо на місці отримували інструктажі та лекції. Жінки-кадети могли товпитися позаду, щоб почути, чи дозволена їм ротація, що вони зазвичай і робили.

Ротаційна дошка тут також була більшою, тому що на кожну вікову категорію було дві курсантські групи. На дошці не було Койотів і Котів, як і Горобців.

Клео сказала: «Принаймні про Магі тобі не треба турбуватися. Він точно буде воювати». Коли Кіра нічого не сказала, вона продовжила з виглядом людини, яка пропонує мир: «Ми можемо піти його пошукати?»

— Ні, — сказала Кіра. Нещодавно призначені дорослі відразу приступали до тренувань на крилі. Магі буде зайнятий. «Ми повинні зробити щось корисне».

Клео засміялася. «Як наприклад?»

Вони пішли до Дрилла. Не було вільних кімнат для агоге — усі були заповнені ротаціями з бойових частин або курсантами, які працювали над навчанням, — тому вони не могли запустити Судний день чи інший сценарій. Натомість вони пішли на мати.

Кіра навчилася битися в темній і схожій на печеру головній залі Дрилла. Вона билася з незліченними легіонами маджо в агоге, вона боролася з Магі, коли їхній час відпочинку збігався, а також з іншими Койотами, коли вони бачили її проти Магі, тому що жоден розумний кадет не витрачав нагоди працювати над собою. Але більше, ніж з будь-ким з них, вона боролася з Горобцями: з ними, проти них. Вона добре знала їхні тіла, їхні сильні та слабкі сторони, їхні травми — зламані пальці, постійні болі, щиколотку, яку Жанна підвернула, коли їй було дванадцять, і яка це досі непокоїла її, якщо вона як слід не розігрівалася.

І понад усе вона знала Клео, тому що Клео завжди була тією, з якою Кіра порівнювала себе. У сім років Кіра не могла перемогти її. У дванадцять років, коли дитяча перевага Клео у зрості почала зникати, боротьба була рівною. У сімнадцять років Кіра вигравала два раунди з трьох, коли вони проводили спаринги, але навіть зараз вона не могла розслабитися, коли проти неї на матах стояла Клео. Клео знала звички та слабкості Кіри так само добре, як Кіра знала її, а Клео в бою була агресивною, безжальною та швидкою бойовою породою.

Вони билися. Кіра перемогла. Знову; Кіра знову виграла, але лише завдяки зросту. Клео взяла третій бій. Черговий інструктор тихенько привів своїх підопічних — семирічних хлопчиків бойової породи Тигрів — через зал, щоб вони спостерігали. Кіра налаштувала фонове стаккато їхніх коментарів і критики; вони були не для неї. Вони з Клео лише спостерігали одна за одною, атакували, захищалися, били знову,