Олівія Дейлі - Попелюшка для Дракона — Мільярдера , Олівія Дейлі

 Не встигаю я провести поглядом Еву з Любомиром, як на подвір'я заходить ще одна парочка. 

Точніше сказати забігають дві маленькі дівчинки, вони радісно граються в доганялки та навіть не звертають увагу на навколишнїх.

Дівчатка дуже схожі на свою матінку. Такі ж чарівні. 

А ось і вони. Стефанія та Радомир, тримаючись за руки вони направились у нашу сторону. Щасливі та закоханні, виглядають дуже щасливими.

Я неймовірно рада за них, а то ми всі переживали за їхнє щастя. Тоді коли Стефа не хотіла приймати його як істину, або ж коли він не повернувся з острова. Вона підняла на вуха всіх кого могла, ми ще тоді говорили що вона вже закохана у нього. А через дев'ять місяців ми дізнались приємну новину про народження двох дівчаток. 

— Вітаю та бажаю прожити ще мінімум п'ять таких століть – поклавши руку на плече, промовив вітання Радомир. 

Стефа стояла біля чоловіка та дивилась то за дівчатками то на Радомира.

— Від мене також прийміть вітання та вибачення, адже схоже у вас скоро не буде повітряних кульок – швидко усміхнувшись вона побіга до дівчаток, а за секунду за нею пішов й Радомир. 

— Щасливі – промовляю до дракона, я б теж вже хотіла сім'ю та діток. 

— Так, діти це прекрасно – дивлячись на них відповідає та переводить погляд на Еву, якій Любомир гладить животик. 

Вони підійшли до Анжеліки та Степана. Спочатку Ева, щось розповідала Анжеліці та зараз всю її увагу забрав Петро. 

Ворота знову відчиняються та у них з'являється Райнгдард з Меліссою, вона ще досі його не прийняла за пару, але це лиш початок їхньої історії.

Мені стає весело дивитись як розширюються очі в Мелісси, коли наш крокодил у костюмі вітає їх. Вона сильніше притискається до Райнгарда, хоча вже за секунду відходить від нього та починає оглядати територію. 

Її погляд зупиняється на нас, але по ньому я не можу зрозуміти вона шокована чи налякана. На ній одягнута красива сукня, її дракон погляду з неї не зводить та дівчину здається це не хвилює. 

Вони підходять до нас. 

— Вітаю у нашому світі – кажу Меліссі, від чого вона на секунду кривиться. 

— Він взагалі то мене викрав – обурено відповідає та закладає руки на грудях.

— У мене є для тебе подарунок – подаю їй свою новеньку качалку, дівчина обережно бере її в руки. Схоже вона не розуміє мій дивний подарунок. 

— Ось злить тебе хтось, а ти поміж вуха. Добре діє на драконах, мною перевірено. Тож думаю тобі також знадобитися – підморгую дівчині та помічаю вогники в її очах. 

— А я сумкою вдарила, але твоїм подарунком я неодмінно скористаюсь – весело промовляє, а я кидаю швидкий погляд на Райнгарда, який уже встиг з бліднути. А як він хотів, викрасти дівчину та не отримати поміж вуха, так не буває. 

— Вітаю тебе друже – весело промовляє до Райнгарда Едуард. 

Ми з Меліссою одночасно засміялися. Схоже налякали ми бідолаху, йому й від мами прилетіло, а я ще качалку подарувала. 

— Ну ваш столик там, надіюсь вам сподобається – вказуючи на столик рукою звертається Едуард, Мелісса усміхаючись киває та вони йдуть. 

Вона також помічає Петра Помідора, який вже задається замучив своїми запитаннями Еву.