Марісса Вольф - Його лялька, Марісса Вольф

Лялька... гарна до одурі, але неймовірно дурна. Мені її нав'язали – я не просив про нову секретарку. Але власник компанії, за сумісництвом – її батько, вирішив інакше. Тепер мені потрібно придумати, як позбутися цієї егоїстичної відьми. Та хоч би вона, зваливши звідси, не прихопила з собою моє серце.

Пролог

Гучний вереск неподалік відволікає. Заважає працювати.

Я вкотре намагаюся вникнути в цифри, що стрункими рядами накреслені на моєму моніторі. Ось тільки зосередитись у кожну наступну секунду стає все складніше.

- Я сказала тобі, що я цього не робитиму! - пищить жіночий голос так гидко, що закладає вуха. - Я тобі що, служниця якась?!

- Ідіотка ти, - бурчу тихо і йду до прочиненого вікна.

Ось закрию його, і більше ніщо мене відволікати від звіту з продажу не буде.

Із задоволенням причиняю стулку і потираю вже почервонілі очі. Все ж таки треба було хоча б п'ять годин поспати. Три – у моєму віці, здається, це вже мало.

Хоча... який там "мій вік"?.. Так, тридцятка минулого тижня стукнула. Подумаєш... старпер...

Хмикаю і знову сідаю в крісло. Втикаюсь носом у монітор, намагаючись усвідомити, де я зупинився.

- Я не буду цього робити! Я тобі сказала! - знову порушує мої думки той самий верескливий голос. - Ну, і що ти мені зробиш? - через коротку паузу крики поновлюються. - Ні! Ти не посмієш позбавити мене грошей!

Я зітхаю і відсторонююсь від монітора.

От вже набридлива істеричка попалася. Кричить так, що навіть через склопакет її верески проникають.

Хоча... постривай...

Піднімаюсь із крісла та веду головою у напрямку ультразвуку.

Хм...

Рухаюсь до виходу з мого кабінету.

- Поглянь на нього! - б'ється в істериці все той же верескливий голос. - Він же лисий виродок!

Миттю розкриваю дерев'яну перешкоду і завмираю, дивлячись на гарну дівчину в короткій мініспідниці. Очей відірвати від її нескінченних ніг я не в змозі.

Її б роту інше застосування придумати. Усі були б задоволені.

- Доброго дня, - проте промовляю вголос, - красунє, - роблю багатозначну паузу. - Ви цьому виродку тут працювати заважаєте. Не могли б ви звідси звалити кудись. В інше місце.

- Не може, - відрізає добре знайомий мені голос. - Володимире, познайомся, це твоя нова секретарка. Дочка, – робить він паузу, – а це твій новий керівник. Приступаєш прямо зараз, – припечатує владним тоном власник компанії, де я працюю генеральним директором. - Що ж, думаю, ви спрацюєтеся, - він задоволено потирає руки.

Я ковтаю.

Чого? Яка нафіг нова секретарка?

Якого дідька тут взагалі відбувається???

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍