Юлія Ковалевська - Попелище минулого, Юлія Ковалевська

Ніколи не можна кликати Сили Потойбіччя! Кара за таку нахабність – смерть! Відьма не послухалась попередження, акуратно виведеного на першій сторінці книги заклинань, і викликала демона помсти, щоб покарати ту мерзоту, що наповнила її душу холодною темрявою. Плани її було вщент зруйновано могутнім демоном, який не пробачив відчайдушній відьмі бажання підкорити собі його силу. Та от хто ж знав, що серед полум'я свого гніву він знайде свою долю...

Глава 1

Крейда, що щойно вимальовувала на підлозі гексаграму, тріснула від натиску кістлявої тремтячої руки. Дівчина відкинула шматок, що лежав на підлозі, і продовжила гарячково вимальовувати криві білі лінії на брудних дошках долівки лісового будиночку. Сльоза покотилась її вродливим обличчям та крапнула з підборіддя на одну з ліній. Юна відьма схлипнула, різким рухом стерла сльозу з малюнку і втиснула крейду в дошку, рвучко замальовуючи пробіл.

Шматочок крейди закінчився і вона почала стирати свої пальці та брудні нігті об підлогу, збираючи під шкіру скабки. Відьма, як навіжена, кинулась за тим шматком, що відкотився під кривий дерев’яний стіл.

Почулись тихі хникання. Дівчина різко глянула в сторону звуку, відвернулась і прошепотіла заклинання. Хникання затихли. Дитина заснула.

Швидко переповзши до гексаграми, вона закінчила малюнок. Поставила свічки в намальовані кружечки по кутах шестикутної зірки. Засипала якимось порошком гніт і запалила кожну по черзі. Напівтемряву сутінок розсіяло яскраво-червоне світло.

Дівчина судомно вдихнула повітря і стала навколішки перед гексаграмою. Витерла побілілі від крейди руки об свою сіру потріпану закривавлену сукню. Взяла до рук старезний потертий фоліант у шкіряній палітурці і, перегорнувши кілька сторінок, знайшла потрібне заклинання.

– Сили Потойбіччя... – почала читати дівчина, – я заклинаю вас стерти межу між нашими світами, понести мій поклик через туманну завісу, нехай він громом рознесеться Потойбіччям і приведе до мене гостя, що несе кару злочинцям мого грішного світу. Нехай же прийде демон помсти!

Свічки навколо гасли з кожним її словом. Залишались горіти лише малесенькі цяточки. Повітря завібрувало, почав наростати гул. Жалібно задріботіло скло. Відьма навіть дихати перестала, очікуючи на бажаного гостя.

Майже згаслі свічки вибухнули іскрами і їхнє полум’я своїми холодними червоними, як кров, язиками облизало прогнилу стелю. Дитина заплакала, та відьма не зважала. Вона взяла ритуальний кинджал з чаклунської сталі і приготувалась до зустрічі демона, подумки згадуючи слова наступного заклинання.

Полум’я почало танути і являти її ядуче-зеленим очам, почервонілим від сліз, високу міцну фігуру в темних одежах. Світло свічок відбивалось у його чорних очах загрозливими червоними вогниками. Довгі закручені роги та шкіряні чорні крила відкидали на похмурі стіни хижі тіні.

– Відьмо! – луною, якій було нізвідки взятись у цій маленькій кімнатці, пронеслось над головою в дівчини. Навіть дитина замовкла від тієї сили, що сочилась з його слів. – Ти насмілилась прикликати демона помсти Аамара! Твої останні слова, перед тим, як ти згориш у полум’ї гніву Сил Потойбіччя, яких наївно зважилась підкорити собі?

– Сили Потойбіччя, – божевільна усмішка скривила її губи, – я заклинаю вас подарувати владу над демоном помсти Аамаром і зробити господинею над його силою, що послужить моїй жазі покарати кривдника, що розтрощив мою душу і наповнив її темрявою!

Відьма занесла руку із кинджалом над немовлям, і вістря застигло в сантиметрі над згортком, що тихо лежав на підлозі. Рука тремтіла і намагалась продавити невидимий бар’єр.

– НІ-І-І-І!.. – відчайдушно закричала відьма, зриваючи голос. Демон гидливо скривив губи і вишкірив гострі ікла, спостерігаючи за тим, як відчайдушно мати намагається вбити своє новонароджене маля, аби отримати шанс на помсту. Голосні ридання почали лунати кімнатою, дівчина схилилась над дитиною, уперши руки в підлогу і крапала слізьми на брудний маленький згорточок.

– Ненавиджу... – шепотіла вона цьому згорточку, – ненавиджу тебе...

– Ти мала дурість спробувати поневолити могутнього демона та отримати владу над силою, яка була йому дарована Потойбіччям і є священною та недоторканою. Ти хотіла обміняти на це невинну чисту душу. Відьмо, ти будеш покарана за свої гріхи! – демон вказав долонею із гострими чорними кігтями на дівчину, і сила вивільнилась, підкоряючись волі Аамара.

Відьма здригнулась і почала тремтіти, тяжко хапаючи ротом повітря. Її легені горіли. Усе її єство горіло у вогні покарання, яке вона заслужила за своє нахабство. Протяжний вереск пронизував кімнату, лунаючи старою хатиною та лісом.

Спершу вона осліпла, бо очі її розплавились. Попелом осипалось волосся на всьому тілі. Зашипіли нігті. Оплавились губи та щоки, відкривши поволі чорніючі зуби. Шкіра почала чорніти та відслоюватись. Відкрились рани й почали заливати долівку чорною кров’ю. Крізь ці рани та інші отвори почало прозирати червоне полум’я, гаряче, мов денна зоря.

Юна відьма скорчилась на підлозі, підпалюючи її. Усе кричала від нестерпного болю, що заполонив кожну клітинку її виснаженого тіла. Але не могла вона відчути бажаних обіймів смерті чи хоча б рятівної втрати свідомості. Сила покарання не відпустить її душу допоки її кістки не осипляться попелом на дерев’яні дошки, якими розповзається полум’я.

У повітрі витав запах смаленої шкіри та дерева. Небагаті меблі відкидали на стіни тремтячі тіні. Гіркий дим літав попід стелею, тягнувся до відкритих віконниць.

Вогонь почав підбиратись до немовляти, що заливалось плачем. Демон звернув на згорточок увагу. Узяв на руки. Відхилив краї брудного полотна і побачив маленьке зморщене обличчя, досі не обтерте після народження. Хриплі дитячі ридання краяли душу стародавньому могутньому демону, що мав більше людяності за цю так звану матір, що потрохи догоряла поряд, уже без фізичної можливості кричати.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍