таджицька казка - Лелека, таджицька казка

Був собі меткий дбайливий хлопець. Жили вони удвох з ненькою на березі річки. З ранку до вечора хлопець ходив на лови, а ненька в господі ладувала.

Якось молодому мисливцеві перестало таланити. Кілька днів не вдавалося йому вполювати ніякої дичини. А в хаті вже не було чого їсти.

Хлопець журився, та нічого не міг удіяти. І ось одного дня до його сильця потрапив лелека. Мисливець зрадів, виплутав довгі пташині ноги і вже дістав ножа, щоб відтяти здобичі голову, як лелека враз заговорив людською мовою:

– Яка тобі користь від того, що вб’єш мене? Краще відпусти, а я тобі в пригоді стану.

– Чим же ти зможеш мені допомогти? – спитав мисливець.

– Прийди в мою країну, і я дам тобі одну корисну річ,– одказав лелека

– Яку?

– Річ, яка дасть тобі все, чого тільки забажаєш.

– А де твоя країна?

– Віднеси мене на покрівлю своєї оселі і відпусти. Куди я полечу, там і шукай мою країну.

Узяв хлопець лелеку й поніс додому. Розповів усе матері, й стали вони міркувати. Якщо вб’ють і з’їдять лелеку, злиднів все одно не позбудуться, а відпустять – може, й справді птах допоможе їм.

Ішов він, ішов, аж натрапив на череду кіз.

– Чия це череда? – спитав пастуха.

– Лелечина,– відповів той.

– А сам лелека де?

– Про це спитай У вівчаря, – порадив пастух.

Пройшов хлопець ще трохи й набрів на отару овець.

– Чия це отара? – спитав вівчаря.

– Лелечина,– відказав той.

– А сам лелека де?

– Навіщо він тобі? – спитав вівчар.

Хлопець оповів йому свою пригоду з лелекою.

– Візьми з отари двох баранів, – порадив вівчар,– сідай на білого верблюда і їдь у гори, їхатимеш, доки не побачиш замок. У ньому й живе лелека.

Біля брами сидітимуть два сторожові пси. Віддай їм баранів і сміливо заходь у браму.

– Що б ти порадив мені попрохати в лелеки? – спитав хлопець.

– Попрохай скатертину достатку,– порадив вівчар.

Хлопець подякував йому, взяв двох баранів, сів на білого верблюда й поїхав до лелечиного палацу.

Тільки-но під’їхав він до брами, а звідти вискакують два пси й до нього. Хлопець дав кожному по баранові й без усяких перешкод увійшов до замку. Неподалік побачив лелеку. Зліз з верблюда, привітався з птахом і каже:

– Пам’ятаєш, я витяг тебе з сильця, а тепер от прийшов, як ти радив.

– Прошу, прошу, а я гадав, ти не знайдеш мене.

– Чому ти так подумав? – спитав хлопець.

– Дорога далека й важка, люди втомлюються й зневіряються,– відказав лелека.

– Голод пригнав мене сюди, – пояснив мисливець.

– Твоя правда, голод має велику силу. Та я дам тобі таку річ, яка завжди тебе нагодує.

– Дай мені скатертину достатку, зажадав хлопець.

– Добре, – погодився лелека, – ти повівся зі мною по-людському, я й віддячу тобі добром.

Лелека дав хлопцеві скатертину. Хлопець подякував лелеці й рушив додому. Дійшов до вівчаря, показує лелечин подарунок.

– Скатертино, розстелися,– промовив вівчар.

Скатертина вмить розіслалася, а на ній з’явилися страви.

Пригостив мисливець вівчаря й подався далі. А через кілька днів живий та здоровий дістався до рідної домівки.

Невдовзі чутка про диво-скатертину загула по всій країні. Дійшла вона й до падишаха. Той звелів своїм воякам відібрати в хлопця скатертину й принести йому. Вояки вмить кинулися виконувати наказ і забрали скатертину. Зажурився хлопець.

– Піди, синку, до лелеки й розкажи йому все, що сталося! – порадила неня.

Мисливець знов подався до лелечиного замку. Через якийсь час дійшов до вівчаря й розповів про халепу.

– Лелека має чарівного гарбуза, попроси, хай дасть тобі, – порадив вівчар.

Прийшов хлопець до птаха й каже:

– О заступнику вбогих, сталася халепа. Знову я до вас по допомогу.

– Гаразд, – мовить лелека,– я ще раз зможу допомогти тобі.

Мисливцеві відлягло від серця, й він наважився попрохати гарбуза.

Узяв нового лелечиного подарунка й рушив додому. Прийшов до вівчаря. Той поклав гарбуза на землю й промовив:

– Побивани, виходьте!

З гарбуза враз вискочило десятків зо три дужих молодиків з дубцями й ну лупцювати мисливця. Хлопець залементував, заблагав, аби ті змилосердилися над ним.

– Побивани, на місце! – звелів вівчар, і молодики з дубцями вмить поховалися.

– Зрозумів, навіщо тобі цей гарбуз? – спитав вівчар.

– Еге, зрозумів, – відказав мисливець і радий-радісінький подався в рідні краї.

Прийшов просто до падишаха й зажадав, аби той віддав йому скатертину. Розлючений володар звелів вигнати мисливця з палацу. Тоді хлопець поклав гарбуза й промовив:

– Побивани, виходьте!

Як вискочили з гарбуза молодики з дубцями, як кинулися на падишаха. Вартові з переляку порозбігалися хто куди. Бачить володар, що непереливки, й ну плакати й благати:

– Годі, годі, пожалій мене, віддам твою скатертину.

– Побивани, на місце! – звелів мисливець.

Молодики з дубцями вмить поховалися.

А хлопець забрав скатертину й чарівного гарбуза й пішов додому.

Відтоді вони з ненькою вже нікого не боялися і стали жити спокійно й щасливо.