таджицька казка - Кара за лиходійство, таджицька казка

Жив на світі чоловік. Збирав він хмиз по чагарях, возив верблюдом на базар, продавав людям, тим заробітком і перебивався з своєю родиною.

І ось одного разу застала його в степу ніч. Вирішив він заночувати в караван-сараї.

А тієї ночі спинилися там купці з чужого краю. Розпалили багаття, наварили їсти, повечеряли, виспалися та й ізслизли, а вогнище залишили.

Здійнявся вітер, розвіяв по двору іскри, і караван-сарай охопило полум’я. Згоріло все ущент. Насилу той чоловік урятувався. Глянув, а на купі приску гад у кільце звивається. Стало йому шкода того гада. Подумав, що хоч і жалить він людей, а все ж таки жива істота. Дай, думає, врятую. Знайшов довгу гілляку, прив’язав до кінчика торбу й наставив гадові, а той ураз і шуснув у неї.

Поклав чоловік торбу на землю й каже:

– О, створіння земне, хоч ти й коїш людям зло, та зглянувся я над тобою й врятував з вогню. Плазуй тепер своєю дорогою.

А гад виповз із торби, обвився довкола чоловіка й зашипів:

– За добро ніколи не платять добром. Ось і за твоє добродіяння я заподію тобі зло!

Як не благав чоловік, а гад дедалі тугіше обвивався довкола шиї і шипів:

– Мовчи й змирися, бо з давніх-давен у нас ведеться за добро платити злом! Якщо не віриш мені, знайдімо трьох свідків і спитаймо в них. Коли по-моєму вийде, я тебе з світу зведу, а як по-твоєму ти мене.

І ось поніс чоловік гада свідків шукати. Ішли вони, йшли, аж дійшли до річки. Стали на

березі й питаються у води:

– Чи за добро платять добром?

А вода їм на те:

– Ніколи не бачила, щоб за добро добром платили, а надто люди. Я омиваю весь білий світ, очищаю його від усякого людського паскудства. І самих же людей обполіскую з голови до ніг, а вони ще й плюються в мене. Я стільки добра їм роблю, а вони не цінують моєї живодайної сили, нехтують мною. Тому за добро не варто платити добром, надто людям.

Гірко стало чоловікові, а гад ще тугіше здавив йому шию, й рушили далі. І опинилися вони в пустелі. А там, скільки око бачить, живої душі довкола не видно. Тільки сама-одна тополя росте в тій пустелі. Стали вони під деревом та й питають

– Чи треба за добро добром платити?

І мовило їм дерево:

– Не слід за добро платити добром, тим паче людям. Ось живу я в пустелі, й кожен подорожній рятується від спекоти б моєму затінку. А як пересидить пал і рушає йти, то ще й гілку відчахне на держак до сокири чи до мотики. Отак мені люди віддячують за добро. Не варто ж і їм добра робити.

Похилив чоловік голову й подався з гадом далі. Довго довелося йти, доки вийшли вони в долину. А в долині корова пасеться. Підходять до неї й питають:

– Чи треба за добро добром віддячувати?

А корова й каже:

– Яка може бути віддяка добром за добро, а надто людині. Десять років служила я своєму господареві: щороку по телятку приводила, а скільки молока дала – й не злічити. І ось постаріла, виснажилася, вим’я присохло. Перестав мене господар годувати, вигнав з двору, аби сама собі добувала поживу. Пасуся тут місяць, другий, вже й поправилася. Аж приводить мій господар різника глянути, чи пора мене різати. Отак мені люди віддячують за все те добре, що для них зробила. Не треба їм робити добра.

– Ну що, пересвідчився, що за добро ніхто не платить добром? – прошипів гад.– Змирися з своєю лихою долею.

Став чоловік благати гада:

– Змилуйся наді мною. Адже ти знаходив цих свідків. Дай тепер мені змогу самому знайти хоч одного, а тоді вже роби зі мною, що знаєш.

Погодився гад, і рушили вони далі. Йдуть, аж назустріч їм лисиця. Спиняє її чоловік і питає:

– Чи треба за добро платити добром?

– Ніхто за добро добром не платить, – одказує лисиця.

– Ось ти і вчетверте пересвідчився, що за добро не платять добром, – зловтішно зашипів гад. – Тепер тобі кінець.

Почула це лисиця та й питає гада, за віщо той хоче звести чоловіка із світу. Гад і переповів їй усю оказію від самісінького початку. Тоді лисиця й мовить:

– Щось не віриться мені. Ти кажеш, що чоловік вирятував тебе з вогню торбою. Яка ж вона, дай хоч гляну на неї?

Гад показав їй торбу, а лисиця знов своєї:

– Ой, брешеш ти. Хіба ж ти вмістишся в цій торбі? Не повірю, доки на свої очі не побачу.

Гад, не довго думаючи, шаснув з чоловікової шиї в торбу. А лисиця звеліла чоловікові зашморгнути торбу й сказала йому таке:

– Тепер убий гада! І ніколи більше не роби добра злобителям та лиходіям!

Отак і порятувався чоловік од напасті.

* Караван-сарай – заїзд для караванів, приміщення з двором для відпочинку подорожніх, як колись на Україні корчма.