таджицька казка - Хитра лисичка й нетямковитий вовк, таджицька казка

Була собі лисичка, і внадилася вона до одного розкішного саду. Ходила туди щоночі, наїдалася винограду, відсипалася на шовковій траві, а вдосвіта йшла в безпечне місце.

Став господар помічати, що виноград скрізь порозкиданий, квіти й трава витолочені, й вирішив спіймати нахабного злодія. Поставив він на стежці капкан, для принади поклав баранячий курдюк.

Уночі приходить лисичка, аж дивиться – курдюк лежить. Вона одразу здогадалася, що то для принади й не стала їсти. Але не могла очей відвести від смачного баранячого сала, і їй так схотілося поласувати ним, що аж слина потекла, а в животі забуркотіло. Страх як закортіло хоч раз укусити, та згадала про капкан і подалася до винограду.

Але виноград видався їй кислим, несмачним. Лисиця поглядала на курдюк, ковтала слину й тільки облизувалася. Аби не піддатися спокусі й не опинитися в капкані, лисиця пішла з саду. Іде, а ласий курдюк так і ввижається.

«Що б його придумати, аби зігнати м’яким курдюком оскому, яку набила садовиною?» – міркує лисиця.

Так ішла вона, роздумуючи, як де взявся вовк. Заступив він лисичці дорогу й каже:

– Ага, хитра лисице, нарешті я стрівся з тобою! Ану мерщій висповідайся перед смертю!

– Я теж мріяла зустрітися з вами, славний лицарю,– запопадливо озвалась лисичка. –

Хотіла запросити вас у гості.

Є у мене сад, не сад, а рай: по один бік яблука, виноград, груші, а по другий – струмок, квіти, одне слово – справжній рай. А крім того, я заховала вам на радість смачного курдюка.

– Брешеш, хитра лисице, - наїжився вовк.– Багатьох ти увела в оману, та мене не ошукаєш.

Засміялася лисичка й каже:

– Ох, який ви недовірливий! Підозрілість – звичка шкідлива, краще ходімо зі мною й поласуймо курдюком.

Від самої згадки про курдюк у вовка потекла слина, й він мимохіть подався за лисичкою.

Прийшли до саду. Вовк дуже втішився, як побачив таку розкіш, а ще дужче зраділа лисичка.

Як попоїли вони садовини, привела хитруха вовка до курдюка й мовила:

– Гляньте, дурила я вас чи правду казала? їжте, скільки влізе!

Накинувся ненажерливий вовк на курдюк, а капкан хап його за передні лапи. Як той не пручався, а звільнитися не міг.

– Агей, приятелько, щось ухопило мої лапи й держить, не пускає!

А та йому:

– Ти ж богатир, сили тобі не позичати, смикни добряче й визволишся.

Шарпнувся вовк щосили й зомлів од болю. А лисиця наїлася курдюка та й пішла собі.