литовська казка - Небо валиться, литовська казка

Жила собі стара бабуся, і мала вона котика. Одного разу пішли вони віники різати. Нагнула бабуся берізку, а з неї і впав листочок – та прямо котикові на хвостик. Котик і заверещав:

– Бабусю, бабусю, небо валиться – я тікатиму!

– Не тікай, котику, нічого не валиться.

Ще один листочок упав котикові на хвостика. Котик знову кричить:

– Бабусю, небо валиться, тікатиму!

Та як кинеться навтьоки, як припустить!

Зустрів зайчика:

– Зайчику, зайчику, тікаймо, тікаймо скоріше, бо небо валиться!

– Хто це тобі сказав?

– Я сам бачив: мені на хвостик було упало.

І ну тікати! Ну тікати!

Зустріли вони лисицю:

– Лисичко, лисичко, тікаймо, тікаймо – небо валиться!

А хто тобі, котику, сказав?

– Я сам бачив: мені на хвостик було впало!

І ну далі тікати! Ну тікати!

Зустріли вовка:

– Вовче сірий, тікаймо, тікаймо – небо валиться!

– А хто ж тобі сказав?

– Я сам бачив: мені на хвостик було впало!

І ну тікати усі! Ну тікати!

Прибігли до лісу, знайшли хатку й позалазили в неї. Згодом усі дуже захотіли їсти, а їсти нічого. Радилися, радилися й надумали покликати собі на обід лося. Кажуть:

– Поховаймося, а коли лось прийде, кинемося враз на нього й розірвемо.

Лисиця вилізла на піч, котик вистрибнув на жердку, зайчик заліз під віник, вовк – під піч, а ведмідь – у піч.

Коли всі поховалися, то виявилося, що нікому йти лося кликати.

Сплигнула тоді лисиця з печі, пішла до лося й каже:

– Лосику, лосику, прийди до нас, ми тебе обідом почастуємо, – усього наварили, усього наготували.

Прибігла лисиця й знову на піч сховалася. Прийшов згодом і лось. Не встиг він двері прочинити, на нього усі й напали, – як і домовилися. Та лисиця була дуже вже прудка,– плигаючи з печі, звернула собі в’язи; а котик, плигаючи з жердки, поламав собі ніжки; а зайчик, із-під віника вилізаючи, виколов собі очиці, а вовк, вилазячи з-під печі, поламав собі ребра, а ведмідь, вибираючись із печі, переламав собі спину. А лось залишився живий і повернувся додому.