китайська казка - Чому сова кричить тільки вночі, китайська казка

Захотілося якось лісовій горлиці по-гуляти. Йде вона стежкою поміж деревами, а назустріч їй рогата сова з великим вузлом на спині.

– Куди це ти зібралась, сестрице? – питає горлиця.

– Та от вирішила в інше місце переселитись,– відповіла сова,– хоч на західній околиці лісу дупло в мене було затишне, і мишей та жаб там удосталь.

– То навіщо ж переселятись?

– Ображають мене там,– сказала сова.– Бачиш, людям мій голос не подобається. Кажуть: гидко слухати, хоч вуха затуляй. А хлопчаки, як побачать мене, починають камінцями кидати. Одного разу мало лапу не перебили. От і доводиться на старість залишати насиджене місце і шукати нового щастя. Хоч не часто, а все таки кортить часом заспівати пісню. Хіба ж без цього можна жити?

– А голос у тебе справді, сестрице, неприємний? – поцікавилася горлиця.

– Та де там! Він у мене гарний, сильний,– відповіла сова,– ось послухай-но.

Сова широко роззявила дзьоб і оглушливо закричала:

– Пу-у-гу! Ух-у ух!

Горлиця аж підскочила від несподіванки.

– Голос у тебе справді сильний,– згодилась вона.– Але я тобі, сестрице, ось що скажу: даремно ти переселяєшся. І на східній околиці лісу твій голос мало кому подобатиметься. Постарайся краще навчитись інакше співати.

Сова подумала, подумала і мовить:

– Твоя правда. Спробую.

Подалася вона назад до свого затишного дупла. Але виявилося, що навчитись інакше співати непросто. Пробувала сова і так і сяк. Співала то голосно, то тихо, то протяжно, то коротко, то високим голосом, то низьким. Проте, хоч як старалась, а все виходило на один лад. Їй самій власні пісні подобались, а людям ні.

От сова і вирішила співати тільки вночі, коли люди сплять.