болгарська казка - Лисиця та їжак, болгарська казка

Побратались їжак і лисиця. Відтоді так і повелося: де їжак, там і лисиця, де лисиця, там і їжак – завжди разом.

От якось лисиця каже їжакові:

– Куме їжаче, ходімо виноград їсти!

– То й ходімо, кумо лисице. Але, по правді, трохи мені страшно, бо я бачив погані сни.

– Е, який ти, куме їжаче! Чого тобі боятися, коли я з тобою? Хитрощів у мене скільки хочеш. А хіба ти, куме їжаче, не знаєш якої хитрості?

– Я, кумо лисице, знаю тільки три і бережу їх про чорний день.

– Добре, добре,– сказала лисиця,– іди вже за мною. Треба буде, то я щось придумаю.

От і подалися побратими до виноградника. Залізли й смакують грона. Так ходили вони від куща до куща, вишукували найсолодші грона, і лисиця попалася в пастку. Господар натерпівся торік од лисиць, і цього року, ще й грона не дозріли, поставив пастку. Бачить лисиця, що непереливки, і кричить:

– Ой, куме їжаче! Швидше одненьку хитрість, бо загину.

– Як, кумо лисице? У тебе повно хитрощів, а ти у мене просиш! Я знаю тільки три.

– Багато знала, куме, але всі забула; скажи мені одненьку!

– Ну,– сказав їжак,– коли прийде господар, ти прикинься мертвою. Він вивільнить тебе з пастки, поб’є трохи і відкине вбік, щоб забрати, як повечоріє. А більш нічого не придумаю.

Їжак утік з виноградника. Прийшов господар, побачив спійману лисицю і сказав: «А, ледащо! Довго тебе шукав, але зловив нарешті! Буде господині кожух із твого хутра. Ось стривай, кину тебе вбік, а як прийде вечір, заберу». Копнув її ногою, витяг із капкана й відкинув геть. А лисиця тільки того й чекала. Ледве він відійшов трохи, схопилась на ноги. Вибігла з виноградника і глузує з господаря: «А що, буде господині кожух?»

– Ат,– сказав той,– попадеш ти мені ще в руки!

Трохи згодом знову каже лисиця їжакові:

– Гайда, куме їжаче, по виноград!

– Забула, посестро, недавнє? – спитав їжак. – Чи мало ще тебе господар почухрав?

– Та вже ходімо!

Пішли. Тільки залізли у виноградник, лисиця знову попалася в пастку.

– О, куме їжаче, кінець мені! Одненьку хитрість!

– Ну, кумо лисице, було в мене три – одну тобі сказав; як скажу тобі ще одну, що мені лишиться, коли попаду і я в біду?

– Благаю тебе, куме!

– Ну,– мовив їжак,– як прийде господар, ти знову прикинься мертвою. Він тебе візьме, понесе додому і кине або на сходи, або на полицю, щоб узяти ножа й тебе оббілувати. Тоді ти по драбині шусть!

Вчинила лисиця так, як навчив її їжак. Прийшов господар, побачив її мертву, вдарив абияк і сказав: «Тепер ти вже від мене не втечеш!» Увечері взяв лисицю і пішов додому. Ще з воріт став гукати:

– Господине, господине, іди швидше, приніс тобі хутро на кожух!

Кинув лисицю на сходи, а сам пішов по ножа, щоб її оббілувати.

Вийшла господиня подивитись, що там за кожуха господар приніс.

Зиркнула туди-сюди, заглянула в кошик, принесений з виноградника, – нема ні шкури, ні волосини.

– Ох господарю, брехня мене хвостом ударила!

– Та що ти кажеш? Хіба нема на сходах?

– Іди подивись,– відказала господиня.

– Ат, знову втекла, ледащо! – мовив господар.

А лисиця ще стояла за воротами і глузувала з нього: «Чого ти хочеш найбільше? Щоб я тобі попалась до рук?»

– Ну, та ще попадешся мені до рук, ще попадешся,– сказав господар,– а тоді вже казатимеш!

Минув день, другий, і лисиця знову каже їжакові:

– Гайда знову, куме, до виноградника!

Бідолаха їжак не хотів, але – що вдієш – погодився, щоб не образити посестри. Як прийшли на виноградник, бачать – обкопав господар його глибоким ровом. Лисиця здалеку розігналась і перескочила, а їжак стрибнув і впав у рів.

– Ой, кумо лисице,– закричав він,– єдину хитрість, а то я пропав!

– Ех, куме, багато знала, але всі забула!

– Коли так,– мовив їжак,– іди хоч попрощаємось і поцілуємось, бо нема вже мені порятунку.

Лисиця нахилилась, а їжак, замість цілувати, вчепився їй зубами в писок. Аж ось господар іде. Лисиця побачила його та ну тікати. І їжака несе! Вона біжить, господар женеться слідом, лається: «То тікала наївшись, а тепер тобі мало, з мішком прийшла красти! Не попадайся мені більше до рук!»

– Е,– сказала лисиця,– як зловиш мене, тоді й казатимеш.

І втекла.