індійська казка - Полохлива душа, індійська казка

Несла якось ворона у дзьобі мишеня, яке спіймала па полюванні. Коли вона пролітала над лісом, ненароком випустила свою здобич. А в лісі тому жив один чоловік, що вмів робити всякі дива,– чарівник. І мишеня впало якраз йому до ніг.

Чарівник підняв мишеня з землі, приніс у свою хатину.

Чимало днів прожило мишеня в тій хатини чарівник годував його й напував, і мишеня горя не знало, жило спокійним, безтурботним життям.

Якось вибігло мишеня з хатини й несподівано побачило величезного гладкого кота, що вигрівався на сонці. Мишеня метнулось назад у ха¬тину, забилося в найтемніший куток, трусячись зі страху. Чарівник помітив це й спитав:

– Що з тобою, мишенятко? Чого ти так тремтиш?

– Ой! Як я злякалося!– пропищало мишеня. – Біля нашої хатини я побачило страховисько – кота. Ще й досі не можу оговтатися.

Чарівник замислено подивився на мишеня, а тоді мовив:

– Я зроблю так, що відтепер ти не боятимешся котів. Лягай спати; вранці ти прокинешся вже не мишеням, а котом.

Так і сталося, як обіцяв чарівник. Вранці мишеня прокинулося, та було воно вже котом.

– Тепер тобі нічого боятися котів, бо ти й сам кіт!– мовив чарів ник,– Біжи на вулицю й гуляй!

Мишеня-кіт, радісне й щасливе, вибігло з хатини. Воно хотіло лягти й поніжитись на сонечку, аж бачить кіт! Той самий, що й учора, здоровенний та гладкий... Бідолашне мишеня-кіт ураз забуло, що воно вже не мишеня, а кіт, прожогом метнулося в хатину.

– Що а тобою? – спитав чарівник. – Кого це ти знову так злякалося?

Мишеняті соромно було признатися, що воно злякалося кота. Отож воно й прибрехало:

– Та я зустріло в лісі здоровенного пса! Ледве пощастило врятуватися, коли він кинувся на мене!

– Ну, лягай спати,– каже чарівник. – А завтра вранці прокинешся псом! Тоді вже не будеш боятися ні котів, ні собак!

Вранці мишеня й справді прокинулося псом. Голосно й радісно гавкаючи, воно подалося в ліс. Та враз зупинилося як укопане – побачило вже так добре знайомого йому кота.

А кіт, побачивши пса, подумав, що той зараз кинеться на нього. Він наїжачився, засичав, погрозливо підняв лапу й несамовито занявкав. Не тямлячи себе від жаху, мишеня-пес кулею влетіло в хатину й забилося в найдальший та найтемніший куток.

Хто ж цього разу налякав тебе? спитав чарівник. – Чого ти так злякалося?

Й знову мишеняті було соромно признатися, що злякалося того ж таки кота. Знову вдалося воно до вигадки:

– Ой, не питайте! Довкола нашої хатини никають кровожерні тигри! Й досі не збагну, як мені вдалося врятуватися від їхніх гострих пазурів та ікол!

– Заспокойся, лягай-но краще спати, а я зроблю так, що ти вже нікого не боятимешся: ні котів, ні собак, ні тигрів, - сказав чарівник. – Завтра ти прокинешся справжнім тигром!

Він дотримав слова – вранці мишеня прокинулося могутнім і грізним тигром. І воно подумало: «Не личить тигрові, цареві всіх звірів, тулитися в якійсь жалюгідній хатині. Піду-но я краще в ліс, і нехай всяка звірина тремтить перед моєю силою та могутністю!

Мишеня-тигр, як і годиться цареві, повагом-неквапом рушило до лісу. Та не ступило воно й кількох кроків, як лапи його наче приросли до землі: попереду стояв його найлютіший ворог – кіт.

Кіт теж побачив тигра, і від жаху шерсть у нього настовбурчилася, спина вигнулася, писок притиснувся до землі, а очі запалали зеленим вогнем. «Пропав я,– подумав кіт,– не врятуватися мені від лютого тигра!»А тигр, у грудях якого билося полохливе мишаче серце, знітився під котячим поглядом. Де й ділися його величні рухи, гордовита хода... Вій повернувся й кинувся навтьоки.

За якусь хвилину могутній тигр уже сидів у своєму затишному, безпечному кутку і тремтів од страху, цокотячи зубами.

І знову невимовно здивувався чарівник.

– Чого ти знову такий наляканий, чого так тремтиш, чого так цокочеш зубами? Адже в нашому лісі не мас звіра, могутнішого за тигра!

– Є...– заникуючись від страху, ледве чутно озвався тигр.

– Що ж то за звір такий, дужчий за самого тигра?– вражено спитав чарівник.

– К-к-кіт!– І тигр затрусився та зацокотів зубами ще дужче.

Зрозумів тоді все чарівник і мовив:

– Тигр, у грудях якого б’ється полохливе мишаче серце, слабший за кота! Тож нехай той, хто має мишаче серце, назавжди лишається мишею!

Тільки-но чарівник це мовив, як тигр знову перетворився в маленьке гострохвосте мишеня.

Відтоді недарма кажуть, що тигрові із серцем миші краще не потрапляти на очі котові.