болгарська казка - Їжак і сонце, болгарська казка

Колись – а це було таки дуже давно – надумало сонце одружитися.

Воно хотіло привести господиню, щоб вела у хаті лад і ростила дітей. Запросило сонце на своє весілля всіх птахів і звірів. Вони були дуже раді, що сонце, як і всі, матиме сім’ю. Тільки їжак кудись подівся, і сонце пішло шукати його по лісах і долинах, заглядало в найгустіші чагарі, зазирало в усі нірки й дупла. І коли вже зовсім утратило надію – бо їжак мов крізь землю провалився,– воно таки угледіло його! їжак закублився в одній нірці й сердито мружився на сонце. А воно підійшло до їжака, низько йому вклонилось і запросило на весілля. Той тільки закрутився сердито й відвернувся. А щасливе сонце швиденько викотилося з їжакової нірки й попливло до свого палацу. За кілька днів воно ще раз прийшло, але їжак знову десь щез, і сонце через сусідів переказало їжакові, щоб у неділю неодмінно був на весіллі.

Крутився-вертівся їжак, та куди дінешся – мусив іти в палац до сонця. Там уже зібралися всі птахи й звірі. Стояв веселий гвалт: хто співав, хто грав, а хто голосно сміявся – весілля! Були тут накриті довжелезні столи із смачними наїдками й напоями – гості їли, аж за вухами лящало.

Тільки їжак сидів за столом набурмосений і мовчки лизав якийсь камінчик. Коли це сонце вкотилося в кімнату, де сиділи гості, і стало так гаряче, що всі мало не попеклися.

Глянуло сонце на сердитого їжака, що лизав камінчик, і сказало:

– Чи ж тобі, друже, не до смаку моє частування, що ти лижеш камінчик? Скажи, і тобі принесуть, чого тільки забажаєш!

– Нічого я не хочу! Все в тебе дуже смачне й гарне, але надумав я, сонечку, ще відсьогодні готуватися на майбутні дні. Я собі так думаю: тепер ти одне, і то палиш усю землю. Від тебе згоряють часом і трави, й посіви, тріскається земля; від спеки й спраги пропадає багато звірів і птиці. А потім, коли в тебе знайдуться діти і вони теж грітимуть, як ти, що станеться зі світом?! Усе згорить, лишиться саме каміння. То я і вчуся їсти камінь – пригодиться, коли у твоєму палаці буде багато маленьких сонценят.

Сонце тяжко задумалося, а тоді вийшло й зачинилося в кімнаті. Довго сиділо там саме, а гості чекали й дивувалися, що воно за знак, що жених так довго не вертається! Тоді послали мишеня, щоб зазирнуло, що там таке робиться. Воно пробралося в кімнату, куди зайшло сонце, і побачило: сидить сонце зажурене, з похиленою головою. Злякалося мишеня, тихенько вернулося до гостей і розповіло, що жених сидить журиться і нікого й нічого навколо себе не бачить, не чує.

Нарешті вийшло сонце до гостей. Воно якось наче зблякло, потьмяніло. Оглянуло принишклих звірів і птахів і попросило всіх розійтися, бо весілля більше не буде – сонце вирішило ніколи не одружуватися.

Всі розсердилися і побігли по їжака – хотіли його бити за те, що засмутив сонце. А їжак устиг тихенько сховатися в якусь нірку, і його не знайшли. Коли всі порозходилися, їжак виліз і низько вклонився сонцеві. І воно зробило так, що в їжака виросли на шкірі голки, які оберігають його від хижих звірів. Відтоді, як хто на їжака нападе, він скрутиться клубком, наставить голки, і всі лякаються. А сонце світить саме й зігріває цілий світ. Воно не сердиться на їжака, бо розуміє, який він добрий і мудрий.