грецька казка - У замку дракона, грецька казка

В одному містечку жили собі чоловік та жінка із сином, якого звали Харіс.

Якось по місту поширилася сумна чутка, що царева дочка пішла із подругою на прогулянку і не повернулася. Хто тільки не шукав царівну – княжевичі, хоробрі лицарі,– нікому не вдавалося знайти її. Харісу також було жаль царівни.

«А що, коли "я" спробую її знайти? – подумав він.– Хто його знає, може, мені пощастить!»Удосвіта Харіс поклав у торбину хліба, сиру і сказав:

– Піду я шукати царівну!

– Куди ти підеш, сину? – стурбовано мовила мати.– Он які люди пробували, та марно, а ти сам хочеш знайти царівну. Боюсь, що ми тебе втратимо!

– Правду каже мати,– підтримав батько,– ти ще малий і світу не бачив. Сиди вдома і не берись за те, що тобі не під силу.

Але Харіс і слухати нічого не хотів. Довго він умовляв батьків, і вони дали згоду.

– Куди мені йти? – вийшовши за місто, мовив Харіс.– Прямо, назад, ліворуч чи праворуч?

Якраз зійшло сонце.

– Піду назустріч сонцю! – вирішив хлопець.

Ішов він та йшов, ан поки опинився в лісі-пралісі, який затуляв собою навіть небо, і тільки видно було гілки дерев.

– Так і заблукати недовго,– мовив Харіс – Хоча б надибати якусь хатину або спитати в когось, куди я прийшов...

Не встиг він доказати, як попереду блимнув вогник. Харіс пішов на нього, але вогник віддалявся і віддалявся. Хлопець прискорив ходу, бо вже починало смеркати, і незабаром дійшов до великого замку. Він постукав. Браму відчинила бабуся.

– Що тобі тут треба, хлопче?

– Дозвольте переночувати. Вже пізно, куди я піду?

– Краще тікай звідси, хлопче, і забудь сюди дорогу. Я тобі тільки добра хочу.

– Чому?

– Не можу цього-сказати.

– Ні, я все-таки залишусь,– сказав Харіс і зайшов у замок.

А бабуся, глянувши жалібно на хлопця, взялася місити тісто. Вона була дуже стара – аж руки в неї трусилися. Пожалів Харіс бабусю і взявся допомагати їй: замісив тісто, а потім посаджав хліб у піч. Раптом знадвору долинув страшний гуркіт. Двері замку розчинилися з таким гуркотом, що Харіса охопив страх.

– Що це?

Не встигла бабуся й рота розкрити, як до кімнати влетів дракон.

– Ти ба! – вигукнув він.– А це хто такий?

– Мене звати Харіс.

– А що тобі тут треба?

– Зайшов переночувати.

Дракон так засміявся, що все заходило ходором.

– Переночуєш! – крикнув дракон і звернувся до бабусі: – Стара, ти вже спекла хліб?

– Спекла,– боязливо відповіла та.

– Тоді подавай вечерю! – наказав дракон.

Бабуся принесла їсти й пити. Коли вони повечеряли, дракон одвів Харіса в окрему кімнату, а сам пішов до себе, поверхом вище, і ліг спати. Рано-вранці знову почувся гуркіт, від якого весь замок задвигтів. Харіс схопився з ліжка, швидко одягнувся і побіг до бабусі.

– Нема вже його вдома,– сказала бабуся,– з таким гуркотом він щодня вилітає із замку.

– А коли повертається?

– Увечері.

Увечері дракон знову попросив бабусю принести вечерю, а коли повечеряли, Харіс і каже:

– Драконе, спасибі тобі за хліб і сіль, за притулок, але мені пора вже йти.

– Не квапся, сідай!

– У мене справи.

– Які? Може, розкажеш? – спитав дракон.

– Я шукаю нашу царівну...– почав був хлопець. Від драконового реготу все здригнулося навкруги.

– Хлопче, щоб ти не хвилювався, ось що я тобі скажу – побачиш ти свою царівну. Але для цього тобі не конче покидати мій замок!..

Другого дня Харіс знову прийшов до бабусі та й питає:

– Чому дракон не пускає мене звідси? І що він говорив про царівну? Я нічого не зрозумів.

Бабуся заплакала.

– Чого ти плачеш?

– Плачу, хлопче, бо тобі лишилося жити тільки один день. Увечері дракон ударить тебе тричі дубцем і оберне на камінь, як це він робив з усіма, хто сюди потрапляв.

– І багато людей він обернув на камінь?

– Тридцять дев'ять. Він завалив ними всю кімнату, а ключ тримає в себе. Отже, я тобі нічим не можу допомогти.

Харіс замислився. Потім спитав:

– Чи немає у вас товстої мотузки?

– Чого ж немає? Є,– каже бабуся.

Харіс наробив петель і розклав їх біля дверей. «Може, дракон попадеться у пастку»,– думав він.

Коли стемніло, знову почувся страшний гуркіт. Двері відчинилися, і з'явився дракон. Та тільки він ступив крок – усі петлі зашморгнулися, і дракон упав як підкошений.

Харіс забрав у дракона ключі та дубця.

– Скажи мені, як звільнити від чарів людей, що ти обернув їх на камінь? – спитав він.– А то оберну на камінь тебе самого,– Скажу – простогнав дракон.– Тільки не чіпай мене. Вдар оцим дубцем по скам'янілих людях, і вони стануть знову самі собою.

Харіс вбіг до кімнати, де були скам'янілі люди, і звільнив їх од чарів. Серед них була і царівна.

– Ідіть собі по домівках,– мовив Харіс,– а царівну я сам відведу. Пішли вони вдвох до дракона. Харіс поламав дубець і кинув у вогонь.

– Тепер ти не будеш чинити людям зла! І нехай я тільки почую про тебе щось погане, я знайду тебе під землею. А тепер прощавайте!

– Ходи здоровий, хлопче,– відповіла бабуся,Харіс із царівною залишили замок дракона – і прямо до царя,– Ось ваша донька,– мовив Харіс. Цар обняв хлопця і сказав:

– Хочеш бути моїм зятем і спадкоємцем? Кращого за тебе моя донька не знайде!

Незабаром відгуляли весілля. В царський палац перебралися батьки Харіса. Жили вони дружно, а ми ще краще.