болгарська казка - Бідний чоловік і водяник, болгарська казка

В одному селі жив бідний чоловік, який мав у господарстві лише старі рибальські сіті. Якось розклав їх на березі, дивиться: а там одні дірки. Став він ті сітки латати. Аж раптом із води щось визирнуло. Це був малий водяник.

– Що ти робиш, чоловіче? – запитав малюк. – Сіті латаю! – А навіщо тобі сіті? – Річку виловити! – А для чого тобі її ловити? – Щоб додому віднести! Малий пірнув у воду і побіг до старого водяника. – Тату, якийсь чоловік на березі сіті латає, надумав усю річку виловити та собі забрати! – Це, напевно, якийсь страшний ворог! Де ж ми житимемо? Біжи й поміряйся з ним силою. Переможеш – він не забере нашої річки! Водяник знову вискочив на берег. – Гей, ходи-но сюди, чоловіче! – Чого тобі ще треба? – Забереш цю річку, як побореш мене! – Боротися з тобою? Ні, ти ще малий. У мене є син, то з ним і змагайся, а я подивлюся, – сказав чоловік. – Гаразд! – погодився водяник. Пішли вони лісом. А чоловік знайшов барліг, де жив ведмідь, і каже: – Мій син – ще дитина, і тому говорити не вміє, та боротися він майстер. Коли це вийшов клишоногий та як зареве! Малий водяник злякався і втік. А бідний чоловік від ведмедя сховався, а тоді знову прийшов до річки. Прибіг переляканий малюк додому. – Тату, не можна боротися з тим чоловіком. Коли його син вийшов зі своєї домівки, дерева в лісі захиталися зі страху. – Тоді позмагайтеся, хто далі кине яблуко. Приплив водяник, а чоловік уже й сіті закінчив латати. – Гей, а для чого ти сіті розглядаєш? – Перевіряю, щоб міцними були! – Навіщо тобі міцні сіті? – Щоб не порвалися, коли нестиму річку! – Забереш воду, коли кинеш яблуко далі за мене! – Кидай спершу ти, а тоді я! – Жбурнув водяник своє яблуко аж за річку. Чоловік замірився, та кинув яблуко не вперед, а до кишені. – Бачиш: знову я переміг. Твоє яблуко впало за річкою, а моє – так далеко, що й не розгледіти! Водяник зніяковів і мерщій у воду. Прийшов до батька й каже: – Тату, він переміг мене! Зараз забере нашу річку! – Справді? – захвилювався старий водяник. – Атож. Йому залишилося тільки закинути сіті і зв’язати її. – Доведеться мені йти на двобій. Узяв старий палицю – тук-тук – і вже винирнув над водою. Чоловік саме нахилився, щоб підняти свої сіті.

– Гей, нащо тобі ця річка? – запитав старий хриплим голосом. – Понесу її додому! – відповів чоловік. – Але ж водойма наша! – обурився водяник. – Якщо її забереш, залишимося без домівки? – Все одно я її відберу. Водяник почав просити чоловіка, обіцяв риби різної, а той удавав, ніби не чує. – Залиш нам річку, – благав водяник. – Ми дамо тобі торбу золота! – Де ти її візьмеш? – Дам, не сумнівайся! – Ну, гаразд, – погодився чоловік. – Неси свою торбу і можеш забрати ці старі сіті.

Старий водяник пірнув у воду й незабаром виніс велику торбу золота. Чоловік узяв гроші, подякував і пішов додому.