Євген Дмитренко - Зайчик хвалько і маленький чарівник, Євген Дмитренко

У великому старому лісі жила собі зайчиха і було в неї вісім зайчинят.

Перший був найсміливіший

Другий зайчик найгарніший

Третій був трішки ледащій

А четвертий був найващий

П'ятий зайчик розум мав

А шостий гарно співав

Зайчик номер сім спалько

Ну а восьмий був хвалько

От якось вибігли зайчинята на галявину пограти, аж поки один із них не заблукав. А заблукав саме зайчик хвалько. От бігає він від травинки до травинки, щось винюхує. Аж раптом в кущах як зарегоче хтось. Хвалько як підпригне, як дрипане звідти. Тікав він через кущі й високу траву. Тікав так швидко, що навіть не помітив як в однім чагарнику заципив маленького чарівника, який запутався й думав що ні коли не вибиреться. Добіг до якоїсь ямки тай сховався там. А маленький чарівник й не помітив куди той пострибав. Стоїть та й думає собі, потрібно моєму рятівнику якось віддячити. А зайчик притаївся, дивиться ні кого не має, та й вискочив з ямки що б домівку відшукати. Та тут не звідки вибігає сірий вовк і починає бігти за зайчиком.

– Ось де ти, мовив чарівник. Та тебе ж потрібно рятувати.

Вовк майже навздогнав бідолаху і мабуть таки б зїв, як би не чари його боржника. Плеснув маленький чарівник двічі в долоні і зайчик побіг, та так швидко,що вовк навіть навздогнати його не міг. Впав вовк на живота, вивалив язика з пащі та й лежить. А зайчик прибіг на галявину, де гралася його родина, тай вихваляється.

Хто із нас браття найшвидший?

Швидшого мабуть нема!

Я із нашим сірим вовком

Щойно грався у квача

Не втікав! Я просто біг

Він мене наздоганяв

Він лиш пяти мої бачив

Заморився, та й упав

Вислухали його браття, та мабуть ні хто не повірив, бо всі знали, що він хвалько. От настав другий день. І знову зайчики на галявині. І знову зайчик хвалько заблукав. Стрибає з місця на місце та каже сам собі:

– Ну заблукав! Ну що з того? Якщо я вчора від вовка втік, то мені ні чого боятися!

Аж раптом за деревом щось як заричить та завищить. Та хволько навіть не задумаючись як дасть драпака. Біжить, оглядається, а за ним ведмідь. Та такий величезний, такий страшний, що зайчик навіть не міг такого ведмедясобі уявити. І загнав він зайчика в глухий кут. Дивиться хвалько по сторонам, ні куди тікати. Коли не подалік маленький чарівник проходив та й побачив що зайчик знов вскочив у халепу. Плеснув двічі в долоні, і хвалько як підстрибнув, як вдарив лапами ведмедя, що той аж впав. Не довго думаючи хвалько знов почав тікати до своєї галявини, поки той не піднявся. Прибіг тай каже:

Ну що мої любі браття

Що ви скажите тепер

Може я у тілі зайця

Та в душі я як орел

В лісі я зустрів ведмедя

Той хотів мене впіймати

Я йому – не наривайся

Йди до дому краще спати

"Знову за своє, – подумали браття, - знову цей хвалько говорить казна що." Та й пішли всі до нори своєї. Полягали усі спати, а хвальку ні як не спиться, от і вирішив він вилізти з нори, на місяць подивиться, адже ніколи ще його не бачив. До того ж, чого в темряві боятись, коли є швидкість і сила. Та не встиг він відійти від нори, як одразу ж запутався в чагарниках. Йому здалося що на нього напало багато невідомих йому тварин. Хтось дьоргав за вуха, хтось за хвіст. Та й закричав він:

– Мамо! Браття! Рятуйте! Боляче! Боюся! Допоможіть!

На допомогу вибігла уся родина. Розпутали хвалька та й повернулися до нори. Хвалько плакав як ніколи, а браття сміялися з нього:

Ну що брате, що з тобою

Вранці ж ніби був героєм

Де ж поділась твоя сила

Може зникла, загубилась

Як це так, такий сміливець

Плакав ніби немовля

Памятаєм, ти ще вчора

Все кричав "та я, та я"

Ну а зараз, чому плачеш

Чом не можеш дати раду

Як навчився вихвалятись

То навчись приймати правду

Всі заснули, а хвалько цілу ніч не спав. Він не міг збагнути,чому вовка та ведмедя здолав, а чагарника злякався. Настав ранок. Усі зайчики гралися на галявені а хвалько із сумним обличчям пішов собі у невідомому напрямку. Коли на зустріч йому маленький чарівник. Та й питає він у нього:

– Чому зажурився?

І той розповів йому що трапилось:

– Ех ти, хвалько хвалькович. Ти коли від вовка втікав, то врятував мене. Я також застряг в чагарнику. От за мій порятунок, вирішив віддячити тобі. То швидкість подарував, то силу. Ну а в ночі, ти був самим собою. Мене ж поряд не було. Ну нічого страшного в цім не має. Головне що ти живий. Тож, не хай це для тебе буде не великим уроком. Головне що б ти зрозумів про що йде мова. А що б браття з тебе не сміялися, я тобі подарую силу і швидкість. От тільки використовуй її з розумом.

Та й розійшлись вони. Повернувся хвалько до галявини, а браття йому:

– Ну що, будиш вихвалятись?

А він їм у відповідь:

– Та звісно ж буду. Ви в мене найкращі браття. Найсильніші і найшвидші. Я не знаю, що б я без вас робив.

От і настав кінець цієї казки

Якщо сподобалась, то, будь ласка,

Займайтесь спортом, наберайтесь сили

Для вас з повагою Євген Лінивий