Марина Кірносова - Як Максим не хотів наводити порядок, Марина Кірносова

Хлопчик сидів в центрі кімнати. Усюди були розкидані іграшки, деталі від різних конструкторів, альбом для малювання та кольорові олівці, камінці та мушлі, які він збирав на березі моря.

– Мааам… – крикнув хлопчик.

– Чого тобі, Максимко? – мати зазирнула до кімнати.

– Я вже вечеряти хочу! Вже скоро?

– Так, через десять хвилин буде готово. Ти як раз встигнеш прибрати кімнату.

– Та ні… Я не хочу, – похитала головою дитина.

– А хто ж складати все це буде? – здивовано запитала матуся.

– А навіщо? Завтра знову гратися буду. Хай так залишиться.

– А хіба цікаво гратися, коли такий безлад? Чому у тебе все на підлозі?

– мати стала більш серйозною та склала руки на поясі.

– Та я спочатку склав один конструктор, потім інший на столі. Потім грався з машинками. Вони вантаж перевозили – деталі конструкторів. Потім вирішив помалювати, на столі місця не було, я на підлозі розмістився. Потім камінці та мушлі розглядав. Завтра одну з них другу Єгору подарую. Ось ! – Максим радісно посміхнувся, будучи дуже задоволеним, скільки всього він зробити встиг за той час, що мати вечерю готувала.

– А чому ж ти не прибрав зі столу, щоб малювати?

– Та хіба варто на це час витрачати?

– А… Ось як… А поскладати олівці, альбом, іграшки, конструктори перед тим як мушлі свої розглядати, теж часу не було?

– Так. Правда ж я молодець? Скільки часу зекономив для привабливих речей!

– Щось мені сумнівно, що така економія має сенс. Ну що ж, ходімо вечеряти. А потім наведи порядок в своєї кімнаті!!! – голос матері був суворий та вимагав підкоритися.

Проте після вечері Максим вирішив, що подивитися мультик – більш важливе та цікаве заняття. А потім і взагалі спати пора…

Прокинувся хлопчик вранці. Оглянув кімнату.

– Який же я розумний! Скільки часу марно не витрачаю!

– Максимко, йди снідати та підемо в парк. Будеш гратися зі своїм другом Єгором, – почувся з кухні голос матусі.

– Йди швиденько, така гарна погода, пішли скоріше на свіже повітря, – це був голос батька, що стояв біля кімнати.

Максим вийшов і закрив двері, щоб тато не побачив безлад.

– Ще сваритися буде. Нічого він не розуміє. Хай краще у себе в кабінеті порядок наводить, якщо більш зайнятися нічим, – тихесенько, щоб ніхто не почув промовив Максим.

Поснідав він та бігом до себе, збиратися. Потрібно було з конструктора робота скласти, щоб Єгору показати. А ще машину, новеньку, яку тато минулого тижня подарував. В неї ще колеса можна знімати та знову закручувати. А ще ж мушлю, яку для Єгора обрав, не забути!

Тільки щось було не те… Здавалося – ось так він вчора і залишив, і все можна було побачити, знайти. А де ж сьогодні голова робота? А два колеса він машини? А гарна мушля? Куди все запропастилося? Максим повзав по підлозі, зазирнув у кожен кут. Подивився на столі, під столом, за столом! А за весь час тільки одне колесо знайшов…

– Ти готовий синку? – зайшла до кімнати мати.

– Ні… – хлопчик стояв сумний.

– Що трапилось? – це вже зайшов тато. – Ти що, грався замість того, щоб збиратися?

– Ні… Це я вчора…

– А чому ж сьогодні все на підлозі?

– Навіщо вбирати?... – пробубнів Максимко, намагаючись не розплакатися.

– А, ну звичайно. А чого ж настрою нема?

– Нічого знайти не можу.

– То ти той час, що міг би витратити на прибирання вчора, потратив сьогодні на пошуки. Тільки нічого не вийшло, ще й настрій поганий та безлад в кімнаті.

– Угу… Щось я собі все це не так уявляв… Коли все на своєму місці,

то якось зручніше, – погодився Максим з татом.

– І що ж ти збираєшся робити?

– Можна я зараз швиденько-швиденько приберусь і ми підемо на прогулянку?

– Так. В тебе п’ятнадцять хвилин, – підтримав хлопчика батько.

Через деякий час Максим з посмішкою вибіг з кімнати:

– Знайшов, все знайшов!

В руках він міцно тримав робота та машину. А в кишені курточки була

величезна мушля для кращого друга.