Олександр Олесь - Лисичка, Котик і Півник, Олександр Олесь

КОТИК: Що ти там, Півнику, знайшов?

ПІВНИК: Що я знайшов? Зерно.

КОТИК: Ну, і смачне воно?

ПІВНИК: Ах, ти не можеш уявити.

Може хочеш трошки вкусити?!

КОТИК: Та нізащо в світі, та ніколи,Хоч дай мені мишок повні поли.

Тверде, сухе – ну, ніякого смаку!

ПІВНИК: Ку – ку – рі – ку!

КОТИК: О, знов мене злякав!

Ти б хоч тихше співав... (Пауза)І пісні твоєї не розумію.

ПІВНИК: А я іншої не вмію.

КОТИК: "Ку – ку – рі – ку"... цілком незрозуміле...

ПІВНИК: А мене ще дужче співати закортіло...

І коли я пісню заспіваю,Наче під небом політаю,І мені на серці так легко стане,Наче рідна мати на мене гляне.

КОТИК: Півнику – братіку, я жартую;Я твою пісеньку радо чуюІ вранці, і вдень, і серед ночі...

Кожний співає, як вміє, як хоче;Я твою пісеньку дуже люблю,А чи любиш ти пісню мою?

ПІВНИК: Нащо питаєш, мій друже, -Я полюбив її дуже.

КОТИК (майструє і співає):

"Мур ,мур, мур,Попід муром щур -Несе солонинкуУ свою хатинку,А я все розважу,За кущиком ляжу...

Мур, мур, мур...

Буде мій щур.

Стану я з ним гратись,Стану забавлятись,То піймаю, то пущу,То підкину, то впущу.

Мур, мур, мур,Буде мій щур!"ЗАЙЧИК (вбігає): Здоровенькі були!

ПІВНИК: Здоровенькі!

КОТИК: Що нового, Сіренький?

ЗАЙЧИК: Та я чув, як Лисиця Сороку прохала,Щоб дорогу до вас показала.

КОТИК: От тобі й на!

Ну, а що ж вона?

ЗАЙЧИК: А Сорока сказала,Щоб вона... почекала!

ПІВНИК: Ха – ха – ха! Як Сороку побачу,Щиро, щиро, сердечно віддячу.

КОТИК: Але, Півнику-братіку, бережись,На всі боки уважно дивись,Бо Лисиця – хитрий звірІ куди страшніший як тхір!

ПІВНИК: Отаке сказав!

Звичайно – не ловитиму ґав.

КОТИК: Як піду я в ліс на роботу,Зачини ворота,Двері позамикайІ нікого без мене в хату не пускай!

ПІВНИК: А ти куди йдеш?

КОТИК: Знов піду на гору,Бо це вчора під кущем я наглядів нору,Так оце я хочу піти подивитись -З ким мені доведеться битись.

ЗАЙЧИК: Чого так говориш, загадково, таємно?

Що там Мишка живе, – це я знаю напевно.

КОТИК: А хіба ти, Зайчику, мишки не боїшся?

ЗАЙЧИК: Для мене не страшна, котику, навіть Лисиця!

Коли б у мене ноги не були прудкі, як стріли,Давно б мене вовки та ведмеді з'їли.

КОТИК: Дивись же, Півнику, не виходь з хати,Коли ще хочеш по світу погуляти.

ПІВНИК: Та не турбуйсь, серденько,Я сидітиму в хаті тихенько,Ще й поставлю коцюбу на порозі.

ЗАЙЧИК: Ну, ходім, Півнику, нам по дорозі!

Котик з сокиркою і Зайчик прощаються з Півником і зникають. Півник замикається в хаті.ЛИСИЧКА виходить, озирається на всі боки і стає за деревами.ЛИСИЧКА: Півнику, Півнику, ану, встань!

Відчини віконечко та поглянь!

Скільки тобі зерняток принесла,А ще більш розсипала, як несла.

Є у мене житечко і пшоно,Ллється, наче золото, з рук воно,Позбирай же, Півнику, швидше все,А то його буйний вітер рознесе,Полетить за гори та за море з ним,Віддасть його вихорам навісним.

Ті ж розсиплять зернятка по степах,По байраках темних, по ярах;Хіба ж тобі, Півнику, не болить,Що не стане зерняток через мить?!

ПІВНИК: Хто це мені пісеньку проспівав?

ЛИСИЧКА (з-за дерева): А ти мене, Півнику, не пізнав?

Я маленька пташечка з чужини,А живу на кущику бузини.

ПІВНИК: А я думав – Лиска кличеІ неправду каже в вічі.

(Розчиняє вікно і виглядає)Де ж ти, пташечко моя ?!

ЛИСИЧКА: Пташка в лісі, а тут я!!!

(Вискакує, хапає Півника, в'яже і несе)ПІВНИК (співає): "Котику – братіку,Несе мене Лиска.

За кленові ліси,За крутії гори,За бистрії води, -Порятуй мене!.."ЛИСИЧКА: Котик – братік не почуєІ тебе не порятує.

ПІВНИК: "Котику – братіку,Несе мене ЛискаЗа кленові ліси,За крутії гори,За бистрії води, -Порятуй мене!.."КОТИК (прибігає): Ах, ти, звіре прехитрющий,Найлютіший враже в пущі!

Так ти Півника зв'язав,Так ти братіка украв,Ухопив його з вікна...

На ж тобі, на!

(Б'є Лисичку різкою)ЛИСИЧКА: Ой – ой, годі! Ой, доволі,Ой, не буду вже ніколи,Це востаннє на віку... (втікає)ПІВНИК (визволившись): Ку – ку – рі – ку!

КОТИК: Так такий ти, Півнику, слухняний!?

ПІВНИК: Вибач, братіку коханий:

Мене Лиска піддурила,На зернятка підманила...

Наче пташечка маленька,Заспівала солоденько,Що дає мені вонаІ житечка і пшона.

КОТИК: Ах, маленький!

Ах, дурненький!

Ну, дивись же бережись,Добре в хаті зачинисьІ тихенько сиди,Та мене з роботи жди!

А відчиниш, впустиш лиса -Клич, кричи, хоч розірвися,Вже тебе я не почую,Бо далеко помандрую:

Аж у поле золоте,Там, де житечко росте.

ПІВНИК: Ні, тепер не вийду з хати,Хоч і стане викликати,Буду, котику коханий,Я тепер уже слухняний,Натоплю в печі як слідІ варитиму обід.

КОТИК: Ну, готуй обід, серденько, -Я вернусь сюди скоренько.

(Котик узяв клуночок і пішов. Пішов і Півник в хату).ЛИСИЧКА (виглядаючи з-за куща):Ага, Котик пішов!

(погрожуючи Півникові)Ну, не вирвешся знов!

Понесу тебе додому,Синові віддам малому,В мене сім, сім дочок,Панночок.

Восьмий син, – Пилипко,Той, що любить молоко.

Він найменшенький,Найгарнішенький.

(пауза)Як же Півника із хатиСюди вийти ублагатиТа мерщій його на плечі?

А! Позичу жару з печі:

Наче хочу я варити,Та нема чим розпалити.

(ніжно)Півнику – братику, відчини!

ПІВНИК: Хто там?

ЛИСИЧКА: Я – Лисичка – сестричка.

ПІВНИК: Та нізащо в світі!

ЛИСИЧКА (крізь сльози): Півнику, братику!

ПІВНИК: Щоб знов украла мене!..

ЛИСИЧКА: Та послухай же, серденько,Я скажу тобі щиренько,Що тебе я не морочу,Що не вкрасти тебе хочу,Тільки жару попросити,Щоб було чим розпалити.

ПІВНИК: Ну, це інша справа... Зараз!

(Відчиняє вікно і подає горщик з жаром)На!

(Лисичка хапає Півника і несе)ПІВНИК (співає): "Котику – братіку!

Несе мене Лиска,За кленові ліси,За крутії гори,За бистрії води,Порятуй мене!"(Пісня повторюється в глибині лісу і затихає. Вибігає Зайчик, сідає перед хаткою і, закривши очі лапками, плаче).КАРТИНА ІІ(Господа Лисиці. На лавах, стільцях, лежанцісидять лисенята, – сім дочок і синок Пилипко)1 ДОЧКА: Щось довго матері немає.

2 ДОЧКА: Працює, мабуть – не гуляє.

3 ДОЧКА: Та їй приємно працювати:

В лісах кругом пташки, звірята,Туркоче горличка в кущах,Качки і гуси на річках,Сміється сонечко вгорі,А тут ввесь день сиди в норі,А спробуй, вигляни надвір -Наскочить зараз хижий звірАбо мисливець: бах! – і край,Лягай на спину і вмирай!

ПИЛИПКО: Від всього можна утекти,Нещастя наше – то хорти!

До того люті та лихі,Та довгоногі, та бридкі...

Плиг, плиг! – біжать з кущів, з багна...

Плиг, плиг! – ну, чисто сарана!

Я бачив раз хортів у сні:

Ну, та й огидні навісні!

Які в них вуха! А хвости!..

Що найстрашніше – то хорти.

1 ДОЧКА: Великі?

ПИЛИПКО: Ах, і не кажи!

4 ДОЧКА: Ану, руками покажи,Які?

ПИЛИПКО (показує): Аж ось такі!

4 ДОЧКА: Ну, це найбільший, мабуть, звір!

Куди там соватись надвір!

1 ДОЧКА: Де ж мати? Таж і їсти час!

2 ДОЧКА: Все ловить Півника для нас.

(Стук у двері. Входить Лисичка з Півником)ЛИСИЧКА (до дітей, показуючи на Півника):Що це таке?

(Діти оточують матір)ПІВНИК: Ку – ку – рі – ку!

(Діти з жахом кидаються по кутках)ЛИСИЧКА: Ну, чого ви повтікали?!...

Що, ви й досі не пізнали?

Я ж казала Пилипку,Хто кричить "кукуріку"...

ПИЛИПКО: Півник! Півник!

ПІВНИК: Ку – ку – рі – ку!

(Діти радісно сміються і обертаються знов до Півника)1 ДОЧКА: Ха – ха – ха! Як смішно!

2 ДОЧКА: Як співає втішно!

4 ДОЧКА: Мамо! Що з ним будемо робити?..

ЛИСИЧКА: Та що ж... будемо варити.

З ДОЧКА: Ми не будем їсти... ми не станем їсти!

ВСІ: Мамочко! Не ріжте!

6 ДОЧКА: Ми з ним будем гратись -У струмку купатись...

ПИЛИПКО: Не ріжте, не ріжте...

Ми не станем їсти!

ЛИСИЧКА: Ще й ти!

ПИЛИПКО: Він яєчка буде нам нести.

7 ДОЧКА: От, яєчка будем їсти!

ВСІ: Не ріжте, не ріжте!

ЛИСИЧКА: 3 вами сльози й сміх!

1 ДОЧКА: Матусенько мила,А щоб він не втік,Приборкаєм крила.

ЛИСИЧКА: Та він втече пішки.

ПИЛИПКО: Обрубаєм ніжки.

1 ДОЧКА (до Півника): А ти з Котиком живеш?

ПІВНИК: Так!

3 ДОЧКА: Не розумію, що за звір:

Він такий дряпучийТа лінючий...

ПІВНИК: Він ніколи не гуляє:

Все працює, ловить, дбає.

ЛИСИЧКА: Наробив уже добра:

Ані миші, ні щура...

Половив усе на полі, -Нори всі порожні й голі.

(Чути за дверима скрипку)1 ДОЧКА: Тихше!.. Хтось неначе грає (прислухається).2 ДОЧКА: Хто таку тут скрипку має?..

3 ДОЧКА: Вперше гру таку я чую...

4 ДОЧКА: Я, здається, затанцюю.

ЛИСИЧКА (до котроїсь дочки):Ану, вийди подивись:

Чи не наш сусіда Лис!

5 ДОЧКА: Ой, я хочу танцювати!

2 ДОЧКА: Подивись, танцює мати!

(Лисичка, сидячи, пританцьовує)3 ДОЧКА: Ой, як грає, ой, як грає!

Мабуть, срібну скрипку має.

ПИЛИПКО: Ви не гнівайтесь, матусю:

Побіжу я – подивлюся.

ЛИСИЧКА: Йди, синочку, подивися,Та вертайся, не барися! (Пилипко вибіг)5 ДОЧКА: І я з ним побіжу,А вернуся – розкажу.

ЛИСИЧКА: Та ідіть вже, подивіться,Тільки, діти, не баріться!

(Лисенята з криками вибігають з хати. Лисичка бере віника і, співаючи, підмітає хату)ЛИСИЧКА: "Ой, у лісі на калиніТри пташині.

Як навшпиньки стану,То одну дістану.

А коли захочу,По другу підскочу.

А на третю гляну,Третю не дістану.

Третя на вершечку,А дві недалечко."(Задумливо) Що, аж так довго їх немає?..

Вже і скрипка більш не грає...

Жду їх, жду і не діждуся...

А піду я подивлюся:

Чи не сталося біди...

(До Півника) Ти тут, Півнику, зажди!

(Півник утирає сльози)(Лисичка пішла. З-під печі вилазить Мишка)МИШКА: Ха-ха-ха! Пішли із хати...

Ах, кортить поласувати...

Бач, ось крихітка м'ясця...

Це із кого ? – З горобця.

Мало! Шкода – більш немає...

(До Півника): Бідний Півнику, не плач:

Догадайся, хто той грач!

Котик то на скрипці грає,Лисенят в мішок складає...

Кожне цокУ лобок -Та в писану тайстру.

ПІВНИК (радісно): Що ти кажеш, Мишко люба! ?

Так мене не жде тут згуба?

Так я знов буду жити,По лісочку скрізь ходитиТа купатися в піску...

(Співає): Ку – ку – рі – ку!

КОТИК (входить в хату. Мишка швидко тікає під піч):А-а, співаєш!! Чую, чую -Дай же, любий, поцілую -Врятував тебе я знов:

Всіх я лисів поборов,Всіх в мішок їх поскладав,Ще і туго зав'язав.

Як ітимуть лісом люди,Добра знахідка їм буде!

Було б виломить лозу,Хитру Лиску покарати!

МИШКА (з-під печі): А мішок я прогризу,Та й пущу їх погуляти. (Зникає)КОТИК: Що ж – пускай, як забажалось!

Їм і так уже дісталось.

ПІВНИК: Я уже додому хочу...

Як прийду, на тин зіскочуІ веселий – на кілкуЗакричу: Ку – ку – рі – ку!

КОТИК: Ну, ходім, ходім, маленький,Я радий, що ти живенький.

Більше вже не прийде Лис...

Присягавсь, що кине лісІ подасться звідсіляНа степи та на поля. (Виводять)МИШКА: Перегризла, розмотала,Всіх з мішка повипускала...

Всі ідуть кудись у полеІ не вернуться ніколи.

(Вбігають Лисенята з Лисичкою і на швидку руку спаковують різні речі до мішечків)ЛИСИЧКА: Ну, мерщій із цього лісу!

Знайдем кращий – не журіться.

Це твоя вже, Мишко, хата,Будь щаслива та багата:

Наноси ти цілу горуЗерна всякого в цю нору!

А за те, що врятувала,Нас з мішка повипускала,Більше я ніколи зродуТвого мишачого родуЗачіпати вже не будуІ ніколи не забуду,Що для всіх ти нас зробила...

Прощавай же, Мишко мила!..

(Всі прощаються з Мишкою. Пилипко дістає щось з-під стола)ЛИСИЧКА: Що там робить мій синочок?

ПИЛИПКО (з візком): То я хочу цей візочокНашій Мишці залишити,Щоб було їй чим возити.

ЛИСИЧКА: Залиши! Пора! Рушайте!

(Родина виходить)МИШКА: Прощавайте! Прощавайте!

(Бере візка, тішиться ним, і зникає в своїй норі)Завіса!