Олександр Олесь - Микита Кожум’яка, Олександр Олесь

КНЯГИНЯ. Ах, я так серцем не боліла, Коли орда в степах кипіла, І князь з мечем і на коні Літав орлом між ворогами, А кров червоними квітками Цвіла на дикім бур'яні. Тепер же я горю в огні - Невже віддати мушу змію Дочку мою, красу, надію, Сама її згубити мушу?..

ДІВЧИНА. Лишіть!.. Послухайте мене: Ще, може, лихо і мине, Ще, може, знайдеться в державі Юнак хоробрий, молодий, Що й сам повернеться у славі І вславить трон валі золотий. Хай змій віки уже лютує - Всьому на світі край свій є... Княгине! Серце моє чує, Що змія лицар той уб'є!

КНЯГИНЯ. Покинь свої химерні мрії І в очі правді подивись:

Прийшла черга - і смерть надії, І не змагайся, і корись... Отак колись черга настане, І згину я, і згинеш ти...

ДІВЧИНА. Чому ж увесь народ не встане Страшного ката розп'ясти?! Хай має він залізні руки, Хай має безліч він голів, Нехай страшні народні муки - А ще страшніш народний гнів!

КНЯГИНЯ. Мовчи... Бо й стіни мають вуха!.. І що, коли нас змій підслухав - Удвох загинем в одну мить!

ДІВЧИНА. Ах, в серці кров моя кипить! Аби князівну врятувати, Я б не боялась самострати...

КНЯГИНЯ. У тебе серце золоте... Мовчи!.. Здається, хтось іде...

(Дівчина, побачивши на порозі князя, виходить).КНЯЗЬ. Недобрі знов у тебе очі... Чому? Від сліз? Не спала ночі? Тому моя й журба подвійна...

КНЯГИНЯ. Ні, князю мій! Ні, я спокійна.

КНЯЗЬ. Спокійна... ти... А де ж вона?

КНЯГИНЯ. Сидить в задумі край вікна І в простір дивиться кудись... А очі слізьми налились...

КНЯЗЬ. Невже країна вся байдужа, Невже у нас немає мужа, Палкого серцем, молодого, Який би зваживсь на двобій, Невже не знайдеться нікого В державі нашій молодій?

ДЖУРА (входить).КНЯЗЬ. Що сталось, джуро? Чийсь гонець?

ДЖУРА. Атож! Від змія посланець.

КНЯЗЬ (до княгині). Іди собі в свої покої!

КНЯГИНЯ. Ах, не минути долі злої!.. (виходить).КНЯЗЬ. Хм! Посланець?.. Від змія... Клич!

ДЖУРА. Такий він чорний, як та ніч!.. Такий зубатий та окатий...

КНЯЗЬ. Дарма!.. Іди, зови в палати!

ПОСЛАНЕЦЬ (входить). Наш пан, великий володар, Землі й самого пекла цар, Прислав мене тобі сказати, Що мусиш ти дочку віддати. Лишає він тобі три дні... Оце сказать звелів мені. А що мені сказати пану - Кажи, бо так я не відстану!..

КНЯЗЬ. За три дні відповідь я дам... Яку - твій пан почує сам.

ПОСЛАНЕЦЬ. Гляди, накличеш ще біду... Дивися сам... Так я піду! (виходить).КНЯЗЬ. Щоб нарешті ката-гада Наш позбавився народ, Джуро, скликать воєвод! Нині ввечері нарада!

ДЖУРА. Воєводи на дворі Ходять, радяться, міркують, А у змія на горі, Кажуть, зранку бенкетують. (Пішов).КНЯЗЬ. ... Відчуваючи зарані, Що у них бенкет останній!..

КНЯГИНЯ (входить). Що, пішов?

КНЯЗЬ. Пішов, здається.

КНЯГИНЯ. Як у мене серце б'ється! Що ж було тут - розкажи!

КНЯЗЬ. Та нічого... Запиши! Мусить бути те, що буде...

КНЯГИНЯ. Як горять у мене груди! Келех випитий до дна... Вся отрута...

(Побачила князівну)Ах, вона!

КНЯЗІВНА (входить). Мамо, тату! Не журіться! Ви навколо подивіться:

Смерть зливається з життям, Розцвіт тут, занепад там... Хай я згину в пащі змія, Та в мені живе надія, Що загине й він колись, І потоки людських сліз Згодом висохнуть росою...

КНЯГИНЯ.

Доню, донечко, з тобою Хтось навік розлучить нас... Чи ж коли настане час, Що тебе побачу знову І голівоньку шовкову Знов до серця притулю, Чи, знеможена журбою, Тільки сльози розіллю, Сиву голову схилю?

КНЯЗЬ. Ні, до зброї, до двобою! Зараз скличу воєвод І, коли вони, безсилі, Схилять голови похилі,Підійму я ввесь народ - Або більше я не князь! Джуро, слухати наказ: Всі столи єдвабом вкрити, Воєвод цю мить просити!

(Кінець першої картини)II КАРТИНАВелика світлиця в палатах князя. За столами сидять воєводи.КНЯЗЬ. Воєводи, в горі, в тузі Вас, мої і слуги й Друзі, Скликав я на раду тут... Я не сам, увесь наш люд Просить вас пораду дати, Як державу врятувати, Як скрутити змія злість, Бо він всіх нас переїсть. Ви згадайте, скільки кращих Вояків пропало в пащі, Скільки в розквіті дівчат Йде щороку з наших хат. За яку, скажіть, провину Мусим ми платить данину? Защо кров з нас смокче змій? Воєводи, на двобій! Що черга дочці - байдуже, Хай моя княгиня тужить, Все дарма... Але неволі Мусим крикнути "доволі!", Досить нам зубів і лап! Хто не бореться, той раб!

1 ВОЄВОДА. Мусим ми скоритись долі - Вітром гнеться й дуб у полі2 ВОЄВОДА. Гнулись ми, та досить гнутись - Час до вітру обернутись!..

3 ВОЄВОДА. Правда! Час підставить груди: Хай що буде, те і буде - Мусить спатися двобій!

4 ВОЄВОДА. Хай загине лютий змій!

5 ВОЄВОДА. Мусить край настати змію!

КНЯЗЬ. Бачу, слухаю, радію. Але хто себе і зброю Вкриє славою ясною?

(Тиша)2 ВОЄВОДА. Що ж, замовкли, люди добрі? Є ж у нас борці хоробрі, їхні руки з криці куті, І самі, як звірі, люті.

1 ВОЄВОДА. Їхні руки, кажеш, з криці! . . Чув я вже... Лиши дурниці, Досить тих борців хвалити!.. Краще, де вони, вкажи ти - їх, на жаль, у нас немає...

ДЖУРА (входить). Дід там... Справу пильну має, Хоче князю щось сказати.

КНЯЗЬ. Що ж? Гаразд! Зови в палати! Вибачайте, воєводи, Що нараду перервав.

З ВОЄВОДА. "В лихоліття всі до згоди", Батько мій колись казав. Хай земля йому пером!

ДІД (входить). Б'ю я князеві чолом, Б'ю чолом і воєводам! Чув я, князю мій, що ти Перестав спокійно спати, Що свати до тебе йдуть, Щоб дочку твою узяти.

1 ВОЄВОДА. Жартувать не місце тут!

ДІД. Я, панове, не жартую, Не для жартів я прийшов, Я до князя в серці чую І пошану і любов. Воєводи! Не годиться, Щоб віддав дочку наш князь. Треба з лютим змієм биться, Щоб не жер він більше нас. Князю, треба вбити гада!

КНЯЗЬ. Ось про це і йде нарада... Але хто б на бій пішов?

ДІД. Змія б син мій поборов.

КНЯЗЬ. Що ж - він дужий?

ДІД. Та не знаю, А подужав би, гадаю. Всі сини мої, панове, Молоді, міцні, здорові, А найменший - щось страшне! Вже трилітком клав мене! ... Раз колись коня мій син Перекинув через тин. ... А сердитий! Тільки слово - І скипів, і вже готово! Що підвернеться під руку, Все потрощить, як макуху! Чулий хлопець він і добрий, І розумний, і хоробрий, І всіх любить нас, либонь, А зачепиш - як огонь! Князю, в мене є надія, Що подужав він змія.

КНЯЗЬ. Ах, коли б він гада вбив, Я б тебе озолотив! Незабаром, замість хати, Мав би ти, старий, палати, Мав би коней і волів - Все - що тільки б захотів.

ДІД. Не прошу нічого в тебе, Та мені його й не треба; Я хотів лише тобі Помогти в тяжкій журбі...

КНЯЗЬ. Ох, старий, тяжка година! Що ж... Поклич до мене сина!

ДІД. Щоб пішов він? Та нізащо! Не послухав, ледащо, Він не встане і з стільця.

КНЯЗЬ. Що ж, послати посланця?

ДІД. Де там! Знаю я синів! Шли дванадцять посланців, Не послухає - старих! Як не вийде знов нічого, Шли малих дітей до нього. Наймиліш йому дитина... От такого маю сина!

КНЯЗЬ.

Все зроблю, сивенький мій - Щоб лиш завтра був двобій! Я на все, старий, готовий! Прощавай, іди здоровий!

1 ВОЄВОДА. Цей уб'є напевно гада!..

КНЯЗЬ. Що ж... Скінчилася нарада, Дуже ви допомогли... Але є ще в нас орли, Та не тут, не в цій палаті, А в мужицькій простій хаті!

(Князь встає й виходить. Разом з ним встають і воєводи з ніяково похиленими, головами).(Кінець другої картини)III КАРТИНАПодвір'я Кожум'яки. Сини при роботі.

І СИН (співає). "На городі мак цвіте, А волошка в житі - Любить дівчину юнак Над усе на світі. Одружився б з нею він, Взяв її додому, Та далеко до зорі Місяцю ясному".

2 СИН. Гарна пісня - що й казати... І чому на світі так: Любить дівчину юнак, Та й не може взяти?

3 СИН. Вибирати треба рівну, Не зважаючи на смак... Ось, Микита наш, дивак Покохав собі князівну.

4 СИН. Тихо!.. Може він почути, І тоді нещастю бути: Вхопить шкуру та як трісне - Дух твій вийде, ані писне!

З СИН. О, як шкурою він лясне - На добраніч, сонце красне!

1 СИН. А ви чули чутку дивну? Кажуть люди, що князівну Завтра змієві дають ... У палатах сльози ллють!..

2 СИН. Що робить? Прийшла черга Невблаганна, грізна, люта... Ех, коли б оця рука Та була з заліза кута!

4 СИН. Таку руку має він, Наш найменший брат Микита. Не з заліза - з криці лита! Переміг би він один...

1 СИН. Гей, Микито, чуєш ти, Що Тарас про тебе каже? Може б ти схотів піти? .. Переможеш - змій поляже. Зважся, з силою зберися І на гада!

МИКИТА.

Відчепись!

БАТЬКО (входить). Гарно, сину, дуги гнеш - Це уже сьогодні п'яту?

(До 2-го)Що ж?! Нову збудуєм хату, Купим пару ще волів Та новий поставим хлів. А Микита? Далебіг, По дванадцять шкур бере!..

2 СИН. З нього сила так і пре: Вже Тарасові поміг.

4 СИН. Ех, цю б силу та на змія! Та чомусь плоха надія... (Входить 12 парубків)ПАРУБОК (до старого Кожум'яки). Князь великий нас послав І чолом звелів нам бити До твого синка Микити, Щоб він відповідь нам дав. Князь довідавсь, що твій син Неймовірну силу має Що в державі він одна(До Микити)Отже, князь хотів би знати, Чи ти підеш на двобій, Бо князівну нашу взяти Післязавтра хоче змій. Що звелиш йому сказати? Не вагайсь, нам треба знати: Будеш ти з тим гадом биться? Що ж мовчиш ти? ..

МИКИТА (рве дванадцять шкур). Відчепіться!.. Геть! Не маю я охоти Розмовлять під час роботи.

БАТЬКО (до парубків). Кепсько ... Ви мовчіть тепер!. Тихо йдіть собі додому, Бо не спустить він нікому! Бач, дванадцять шкур роздер.

ПАРУБКИ (з похиленими головами пішли).БАТЬКО. Сину, сину! Що ж це буде? Це ж були від 'князя люди ... Не гаразд, мій любий сину...

МИКИТА. Слово ще - й робити кину. (Входить дванадцять дідів).ДІД. Князь прислав нас до Микити І звелів чолом нам бити! (Вклоняються). Довго князь марнів від суму, Все мовчав і думав думу І надумавсь він повстати Проти змія, проти ката. І почав він добиватись, Хто б міг з гадом позмагатись. І повірите: півсвіту Показало на Микиту, Кажуть: другого немає - Він і біса подолає. Зглянсь на князя, край спаси! Що ж, чи відповідь даси?

МИКИТА.

Ходять, лазять, заважають Від роботи відривають, Хоч покинь та з двору йди...

БАТЬКО (пошепки до дідів). Йдіть, бо близько до біди!

МИКИТА. Знов набилось повний двір ... Через вас дванадцять шкір Вже подер... Хіба не шкода?

БАТЬКО. Йдіть, бо станеться пригода! (Діди пішли).БАТЬКО. Що це, сину? Глум, пиха?

МИКИТА. Не доводьте до гріха!

БАТЬКО. Я мовчу... Не хочеш битись - Будеш змієві коритись.

1 СИН. Бачать: робить - почекайте, Не схотіли - ну, так майте! (Входить дванадцятеро дітей)ДІВЧИНКА. Нас прислали до Микити, Ми прийшли його просити. Де ж він, той, що дуги гне ...

БАТЬКО. Ось він, діти, шкури мне.

ДІВЧИНКА. Князь, княгиня і князівна Низько б'ють тобі чолом. Налети орлом на змія, Вбий його своїм крилом. Як гарнішу від князівни Знайдеш квітку навесні, І коли темніші неба Оченька її ясні, Як коралі є у морі Червоніші уст її, І коли від неї краще Заспівають солов'ї, То не йди - вона й не схоче. А як чуєш правду ти, Мусиш, лицарю, піти! Все ти матимеш, що схочеш, Зробить князь для тебе все, А князівна в подарунок Власне серце принесе ...

МИКИТА. Скарбів, діти, я не хочу! Що б робив я з скарбом цим? Недосяжна зірка в небі,Хоч вона і сяє всім. Йдіть і князеві скажіть ви, Що я вийду на двобій, Що поміряюся з гадом, Хоч і дужий, кажуть, змій. Йдіть, скажіть, що за хвилину Я у князя на дворі. Хочу спробувати силу, А уранці - на горі.

ДІВЧИНКА. Низько б'єм чолом Микиті... Ще не вмерла правда в світі, Вогник віри не погас...

ГОНЕЦЬ (вбігає). Люди добрі! Лихо в нас! Прилетів на крилах гад І князівну вкрав з палат!..

(Всі наче закам'яніли).(Кінець третьої картини)IV КАРТИНАМайдан за містом. В далині на горі химерний замок змія з різнокольоровими вікнами, освітленими вогнями. Ліворуч попід горою гостина міста. Ледве починає розвиднятись. Юрба, що залягла майдан, щохвилини збільшується.1 МУЖЧИНА. Іди сюди, ставай Тут коло мене швидко! А ти не заступай, Хай іншим буде видко.

2 МУЖЧИНА. Погляньте: звідусіль Ідуть юрбами люди З далеких міст і сіл Дивитись, що то буде.

3 МУЖЧИНА. Хотілось би діти До замку, аж на гору...

4 МУЖЧИНА (іронічно). І смерть собі знайти, Але вже певну й скору.

5 МУЖЧИНА.

Та там тебе чорти Умить на вила схоплять, Розірвуть, як хорти, Або в смолі утоплять.

4 МУЖЧИНА. А скільки їх прийшло До князя у палати!.. І мусів їм наш князь Дочку свою віддати.

3 МУЖЧИНА. Коли б не вдень було, Ми б шлях їм показали, А то вночі прийшли, Коли всі міцно спали.

2 МУЖЧИНА. Та де там! Серед дня На крилах змій прилинув, Князівну ухопив І наче в прірву згинув.

1 ДІВЧИНА. Сьогодні князь ішов, Мовчав, сховавши муку, Княгиня ж - як та ніч... Її вели під руку.

2 ДІВЧИНА. Я бачила в дворі Микиту Кожум'яку: Сміється, крутить вус - Ні крихти переляку!

3 ДІВЧИНА. Залізну булаву Всю ніч йому кували, Завзяті ковалі І стілечки не спали.

1 ГОЛОС. Здається, ось ідуть, Княгиня з князем поруч, Микита шапку зняв, Пішов собі праворуч.

1 ДІВЧИНА. . В палац! До замку йде! Ой, лишенько! Ой, горе! Та що ж це буде з ним? Та він же не поборе?!

ПАРУБОК (з дерева). Погляньте! Став, як дуб, І стукає в ворота... Змій виглянув з вікна І сипле іскри з рота!

ГОЛОС. Князь! Князь! Шапки з голів!.. Дорогу! Розступіться!

ЩЕ ГОЛОС. Княгиня також з ним Іде на бій дивиться.

КНЯЗЬ. Добридень вам усім! Усіх вас тут вітаю... В страшний тривожний час Я шапку вам скидаю.

ДІД. Б'ємо тобі чолом, Б'ємо й твоїй княгині! Тебе минало зло, Мине тебе і нині. Я змія знав здавен І силу його знаю: Микиту щоб побив - Я, князю, не гадаю, Хіба що змій вогнем Микиті спалить очі, Та хлопець він верткий І набік вчас відскочить.

(Князь з княгинею пішли наперед)1 ПАРУБОК (з дерева). Ой, гляньте, гляньте! Змій!

1 ДІВЧИНА. Ой лишенько, дивіться!

2 ДІВЧИНА. Який страшний та злий! І в сні таким не сниться.

2 ПАРУБОК. Микита відступив...

2 ДІВЧИНА. Невже це з переляку?

3 ПАРУБОК. Микита не здригне: Я знаю Кожум'яку.

4 ПАРУБОК. Посипав іскри змій, Горять, вгорі літають, Мов снігом золотим, Вітри у полі грають.

5 ПАРУБОК. Схопились... Ай, ай, ай! Відскочили і стали... Стоять і ждуть...

6 ПАРУБОК.

Ну, що ж? Хоч боки розім'яли!

1 ПАРУБОК.

Дивіться, буде щось: Микита наступає, Тримав булаву, Змій лапи потирав. (Гук від удару)1 ПАРУБОК. Ага! Ото дістав!

2 ПАРУБОК. Дісталось і Микиті!

ДІД. Це, мабуть, перший бій Такий на цілім світі.

7 ПАРУБОК.

Ай, як розгнівавсь змій! Пустив, дивіться, пару, Мов курява знялась... О, знову кинув жару! (Чути гупання булави)1 ПАРУБОК.

Не видно, а ні ні!

Вся площа димом вкрита...

(Пауза)Дивіться: змій упав!

2 ПАРУБОК. Спіткнувся і Микита.

3 ПАРУБОК. Схопились знов! Ай-ай!

(Чути грюкіт ударів)4 ПАРУБОК. Ну, тут вже буде край!

5 ПАРУБОК.

Погляньте: змій зваливсь! Це, мабуть, добре вшкварив! Микита змія взяв, Ще раз об землю вдарив.

(Грюкіт)(Люди весь гас ворушаться, деякі пробують вилізти на дерева, матері підносять угору дітей)1 ПАРУБОК. Як мертвий змій лежить... Лежить і не здригнеться.... Микита в боки взявсь, Стоїть собі й сміється.

НАРОД. Слава, слава, слава! Слава, слава Микиті! Хай живе князь! Хай живе Микита!

1 ПАРУБОК.

Микита вже з палацу йде І на руках виносить...

НАРОД. Князівну, князівну! Князівну несе! Хай живе князь! Хай живе княгиня!

Хай живуть Микита і князівна! Слава, слава!

Оклики дужчають, ростуть, зливаються. Микита сходить з гори з князівною на руках. Займаються вогнем палати змія. Народ рвонувсь назустріч.Завіса!