Софія Конюшек - Зайчик і ведмедик, Софія Конюшек

Нарешті мешканці лісу дочекалися весни. Усміхнулося сонечко, а сніжок його злякався і втік разом зі струмочками аж за село.

Але найбільше на теплу пору чекав зайчик. Адже саме тоді прокидається його найкращий друг ведмедик, який спав протягом усієї зими.

Дерева вдягли зелене вбрання, а бурий іще спочиває. Лелеки повернулися додому, а ведмедик іще бачить приємні сни. «Чи можна так довго спати?» – захвилювався зайчик і поквапився до барлогу, щоб розбудити товариша. А той щойно прокинувся, зробив зарядку та вийшов на подвір’я привітатися з лагідним сонечком. Куцохвостий кинувся обіймати друга:

– Уявляєш, поки я до тебе йшов, розквітли всі фіалки!

– Саме їхній аромат мене й розбудив, – пробурмотів клишоногий.

– Нарешті ти прокинувся, друже! Я дуже сумував! – зізнався сіренький, і вони міцно-міцно обійнялися.

Увесь день два нерозлийводи бігали лісом, збирали барвисті квіточки та вітали весну.

Наступного ранку ведмедик почув, як їжачок голосно когось кликав:

– Зайцю! Зайцю! Неси хутчіш березовий сік!

«Мій приятель уже прибіг!» – зрадів бурий і виглянув у вікно. Але стежиною крокували їжачок і заєць, які мешкали в іншому кінці лісу. «Це не він, – засмутився ведмедик. – Треба сірому дати таке ім’я, щоб усі знали, що ми з ним товариші! Може, Вусатик? Але в кожного зайця є вуса. Назву його Зайчик-Друг-Ведмедика! Усі відразу зрозуміють, чий це приятель!» Кмітливий ведмедик зіскочив із ліжка й помчав до товариша.

На порозі зайчикового будинку клишоногий відчув апетитний запах.

– Доброго ранку, друже! А що це ти готуєш? – поцікавився гість.

– Пиріг із малиновим варенням для Ведмедика-Друга-Зайчика! – засміявся куцохвостий.

Відтоді всі мешканці лісу так і називали двох товаришів: Зайчик-Друг-Ведмедика і Ведмедика-Друга-Зайчика.