Жорж Шарпак - Спогади вигнанця, фізика, громадянина світу, Жорж Шарпак

У книжці спогадів видатний французький фізик і громадський діяч єврейсько-українського походження, лауреат Нобелівської премії з фізики 1992 р. Жорж Шарпак (1924—2010) постає в різних іпостасях: і як учасник руху Опору за часів Другої світової війни, і як один із засновників Європейського центру ядерних досліджень ЦЕРН у Женеві, і як невтомний дослідник, і як педагог-подвижник, і як завзятий захисник ідеї мирного атому. Книжка містить унікальний «літопис» фізики елементарних частинок і цінні міркування про єдність мистецтва і науки.

Жорж Шарпак

Спогади вигнанця, фізика, громадянина світу

Наука і мистецтво — разом

У давнину те, що нині знаємо як «науку» і «мистецтво», являли собою одне ціле, і лише згодом було штучно розділене. І все ж архітектура та музика досі не можуть обійтися без математики, живопис і скульптура — без знання властивостей матеріалів, а кінематограф навряд чи можливий без володіння комп’ютерною графікою, спеціальними системами освітлення, зйомки й озвучення… Що ж до літератури, або — ширше — мови, то вона є основним носієм наукових знань, і часом навіть перетворюється на зручне знаряддя наукового експерименту. Так, роман «Гора Аналог» французького письменника Рене Домаля є свого роду філософсько-психологічним дослідом з вивчення власного внутрішнього світу. А поезія Жака Пеллетьє дю Манса — ренесансними гімнами точній науці, де вперше лунає чимало думок, які знайдуть розвиток у науковому процесі ХХ ст. Багато хто з митців може претендувати на звання науковця: маляр та інженер Леонардо да Вінчі, вже згаданий психолог і письменник Рене Домаль, художник, що дослідив властивості світла — Ель Греко, а також архітектор Ле Корбюзьє, який уславився у багатьох галузях — живописі, дизайні, скульптурі, літературі тощо.

Незважаючи на це, питання створення окремого напрямку «Наука і мистецтво» постало лише наприкінці минулого століття. Нині це — один із основних аспектів діяльності ЮНЕСКО та організацій, які співпрацюють із нею. Європейська академія наук, мистецтв і літератури поставила кооперацію науки з мистецтвом своєю головною метою, і доказом цьому є міжнародні колоквіуми, що їх проводить ця наукова організація.. Іде цим шляхом і Мала академія наук України (МАН) — вже третій рік влаштовуємо заходи, на яких представляємо як наукові досягнення наших учнів, так і твори культурної спадщини, матеріальної (живопис та графіка) і нематеріальної (співи та поезія). У 2012 р. в Парижі відбулася виставка «Талант і інтелект», яка поєднала науково-технічні розробки учнів МАН, пісенну творчість Андрія Малишка та художні роботи талановитої юної малярки з Полтави Саші Путрі. А цього року ми презентували виставку художніх робіт Тараса Григоровича Шевченка та науково-освітній інтернет-портал, присвячений його життю та творчості, в Іспанії, Франції та Італії.

Саме тому Жорж Шарпак — універсальна, всебічно обдарована особистість — є для нас орієнтиром. Я щасливий, що людина, яка стояла у витоків Європейської організації ядерних досліджень ЦЕРН та французької асоціації підтримки наукової освіти в школі «Руки в тісті» (La main à la pâte), народилася в Україні. Я щасливий, що маємо змогу представити українському читачеві спогади й роздуми цього непересічного діяча. Тут Ви знайдете і біографію Шарпака — рух Опору, навчання під керівництвом Фредеріка Жоліо-Кюрі, заснування ЦЕРН, неймовірні задуми та відкриття, — і свого роду літопис фізики елементарних частинок, і історію громадської діяльності вченого. Долучитися до долі та легенди Жоржа Шарпака для нас — велика честь! Особливо ж у рік 90-річчя видатного вченого та 60-річчя ЦЕРН. МАН уже не перший рік співпрацює з Європейською організацією ядерних досліджень, і візити до адронного колайдера для десятків українських школярів стали потужним поштовхом до дорослої науки.

Хочу зазначити також, що спогадами видатного сина України і Франції МАН відкриває серію видань, присвячених відомим діячам науки. Кожен з них стане для Вас маленьким відкриттям.

Станіслав Довгий,

президент МАН

Вчений, який єднав континенти

Жорж Шарпак тривалий час був дійсним членом нашої Європейської академії наук, мистецтв і літератури, започаткованої 1980 р. Авжеж, ми нечасто бачили його на наших зібраннях, адже він увесь час брав участь у наукових дебатах та вів активне громадське життя. Проте він завжди знаходив можливість ввічливо вибачитися за те, що не може бути присутнім. І ми не тримали на нього зла, тому що знали: Шарпака залучено до численних проектів, зокрема до вдосконалення апаратури для отримання медичних світлин; ми розуміли, що він був одним із найзавзятіших захисників «мирного атому» і ніколи не припиняв боротьби проти розповсюдження ядерної зброї…

Пригадую, як він долучився до нової для нього справи — заохочення школярів до вивчення точних наук. Він постійно ходив по школах! Авжеж, ми вже тоді зрозуміли значення тієї діяльності, але на той час наукової освіти для школярів не було серед напрямків роботи Академії. Нашою стратегічною метою було зближення двох Європ: Західної та Східної.

Цю мету ми переслідували від самого моменту створення Академії. Тоді це здавалося ризикованим викликом. Однак упродовж кількох наступних років дві частини Європи справді об’єдналися! Як виявилося, ми мали рацію. Почалась активна співпраця з ЮНЕСКО. Разом із цією міжнародною організацію ми стали першими, хто насмілився вірити в об’єднання Європи та працювати у цьому напрямку. Ми зводили мости між націями, відрізаними одна від одної.

Мені поталанило переконати високопосадовців Франції та інших країн Західної Європи, а також численних лауреатів Нобелівської премії, що наша робота мусить концентруватися навколо ідеї зближення двох Європ. Спираючись на уряди європейських країн та ЮНЕСКО, ми почали працювати зі Східною Європою. Ми змогли прийняти у Франції чимало відомих інтелектуалів із тих країн.

Історія довела, що ми мали рацію. У ніч проти 10 листопада 1989 р. Берлінський мур упав…

Тоді з’явилося чимало інших європейських академій — їм уже не було чого остерігатися. А ми вже думали про нові перспективи.

З 1990 р. я пропонувала відкрити нашу Академію для інших реґіонів світу. Мене підтримували, але всі сходилися на тому, що Академія мусить лишатися євроцентричною. Адже ми були та є передусім європейцями! Хоч би хто переконував нас у протилежному…

Саме тому Європейська академія наук, мистецтв і літератури налагодила зв’язки з 55-и національними академіями в різних частинах світу, саме тому серед наших членів — близько півсотні нобеліантів, саме тому ми відкриваємо представництва в інших реґіонах, встановлюючи контакти з Канадою, США, Південною Америкою, Китаєм, Японією, Африканським континентом… На прохання ЮНЕСКО наша Академія приділятиме більше уваги Африці. У 2015 р. в марокканському місті Марракеш пройде міжнародний колоквіум «Світло на службі людства», в якому візьмуть активну участь країни не лише Магрибу, а й усієї Африки.

Ось, у кількох словах, те, що я передбачила ще 1980 р. Варто сказати, що 1974 р. висловлювати вголос думку про можливість створення Європейської академії було небезпечно. А я це зробила у Кремлі під час поважного Конгресу миру! Я перебувала там у складі французької делегації. Виявилося, що моя ідея вписалася в Історію.

І я зігнорувала страхи, побоювання, ідеологічні перестороги, численні непорозуміння та дурні передчуття різноманітних світових потуг, які не бажали бачити Європу сильною. І сьогодні я майже погоджуюсь зі славетною