Шекспір Вільям - Скарги закоханої, Шекспір Вільям

Переклад Леся Танюка
1] Ще лежачи на пагорку крутому,
2] Дівочий квиль я вчув звіддалеки.
3] Угледівши я саму її — потому:
4] Бліда, вона йшла берегом ріки,
5] Перстеники зриваючи з руки,
6] У розпачі якісь папери дерла,
7] Не стримуючи сліз важких, як перла.

8] її чоло й волосся золоте
9] Ховав від сонця брил-ак-плетениця.
10] Обличчя вже змарніло, а проте
11] Не викосила часу косовиця
12] Всього, що юнь дарує білолиця, —
13] Крізь сітку зморщок небові на зло
14] Колишню вроду видно ще було.

15] Вона раз по раз витирала очі
16] Носовичком з примхливим вишиттям,
17] Вдивляючись у літери урочі —
18] Шовк монограми з милого ім'ям, —
19] Охоплена скорботним почуттям,
20] І виливався біль її жахливий
21] У тихий стогін чи у зойк тужливий.

22] То, наче викликаючи на бій
23] Блакить, метала блискавки у хмари,
24] То знову опускала погляд свій
25] На луки, де паслись овець отари,
26] На гори і на чорні крутояри;
27] Блищали очі відблискам заграв —
28] Лихий вогонь в її зіницях грав.

29] З-під брилика розвихрене волосся
30] Свавільно розліталось врізнобіч;
31] Вздовж щік побляклих пасмами вилося,
32] А решта струменем збігала з пліч,
33] Та з сіточки не виривалось пріч
34] І волі ніби й зовеш-не жадало,
35] Хоча й було заплетене недбала..

36] Кришталь, рубіни, срібло та янтар —
37] Зневаженої вірності святиню —
38] Жбурляла в річку, — наче той скупар,
39] Що кида грій у вщерть набжгу скриню;
40] Так щедрий цар дарує благостиню —
41] Не тим, у кого злидні— аж кричать,
42] А тим, на кому розкоші печать..

43] Понищені браслети і клейнодиу
44] Жмут щойно перечитаних цидул, —
45] Усе летіло у бурхливі води,
46] Знаходячи на дні собі притул;
47] Гробницею тепер їм буде мул.
48] Враз, розгорнувши шовк, знайшла листочки —
49] Кривавицею списані рядочки.

50] Цілуючи жадлиао. ті листи,
51] Сльозами їх кропила очамріло.
52] "О хижа крове! Як же довго ти
53] Мене олжею напувала вміло —
54] Словами, що чорніші за чорнило!" —
55] Скричала й на дрібнесенькі шматки
56] Подерла горопашні сторінки.

57] А недалечко пас у лузі вівці
58] Один поштивий велемудрий дід:
59] Він довго жив, як всі оті щасливці,
60] Що в учтах бавлять час, і кинув світ,
61] Де при дворі пробув чимало літ;
62] І от, узрівши мало не причинну,
63] Збагнути хоче сліз її причину.

64] До неї він з гирлигою підсів.
65] І мовив, що тужити так не гоже, —
66] Безвихіддя нема для юних дів.
67] Хай розповість усе йому, як може,
68] І, може, він їй чимось допоможе.
69] А вислухати й дати їй совіт —
70] То привілей його похилих літ.

71] Вона йому: "Ах, батеньку, якщо ви
72] Побачити, крий боже, у мені
73] Безжальну жертву згубних літ готові,
74] То я вам відповім на це: о ні!
75] Не роки, а жалі мені страшні!
76] Цвіла б я й досі, як пахуче гронце,
77] Якби не затулив мені він сонце.

78] О горенько! Навіщо рано так
79] Ступила я на стежечку вадливу?!
80] Мене причарував один юнак:
81] Любов, собі шукаючи поживу,
82] Вселилася у плоть його звабливу,
83] Знайшовши в ній для себе світлий храм,
84] Щоб стати божеством навіки там.

85] Ці шовковисті кучері веселі, —
86] Як з ними гравсь бешкетний вітерець!
87] Таке вам і не снилось, мудрагелі!
88] О, це биття сполоханих сердець!
89] О, найсолодших марень нетерпець!
90] Гарнішого за нього я не знаю:
91] Вродливіший хіба що ангел з раю!

92] Змужнілість ледь торкнулася ланит,
93] Цнотливих і рум'яних, як дівочі;
94] Хоча пушок, м'який, мов оксамит,
95] Вже натякав на вуса парубочі.
96] Й вагались залицяльниці, охочі
97] До суперечок, — що йому миліш:
98] Отак як є — чи як було раніш?

99] Щасливий і на вдачу, і на вроду,
100] З жінками ніжний, тихий і тремкий, —
101] Мужчинам кривди не прощав він зроду? —
102] Обурений, гримів як буревій,
103] Чиє дозвілля — травень грозовий;
104] його тендітність — тільки покривало,
105] Що звагу і безбоязність ховало.

106] А як шалено мчав він на коні!
107] Одне єство — в одну істоту злиті!
108] Ввижалося —і не одній мені —
109] Не скаче він, ширяє у блакиті!
110] Всі сперечалися такої миті:
111] Коня приборкав вершник беручкий,
112] Чи вершника приборкав кінь баский?!

113] Та сходилися швидко всі на тому,
114] Що саме він дав грацію та чар
115] Божественному коню вороному, —
116] Він, лицар духу й простору владар;
117] Що то його неоціненний дар —
118] Вшляхетнювати геть усе собою,
119] Все прикрашати власною красою.

120] Меткий, розумний, веселун і грач,
121] Майстерник жартівної пікіровки,
122] Плач обертав у сміх, а сміх — у плач,
123] Мав завсігди напохваті примовки,
124] Шпильки дотепні і питання ловкі,
125] Що ними враз заплутавши, умів
126] Підступно вас піймати в пастку слів.

127] Так правував серцями він охоче,
128] Роздаючи троянди й колючки;
129] Так чарував він свій чималий почет,
130] І всі йому служили залюбки, —
131] Старе й мале, жінки й чоловіки, —
132] І забаги усі його відразу
133] Виконували, не ждучи наказу.

134] Його портрет у себе мали ті,
135] Хто бачити його хотів щохвилі.
136] Отак пахолок марить в забутті,
137] Що він шикує на розкішній віллі,
138] Де пишно владарює на дозвіллі,
139] І щасливіший у мані своїй,
140] Ніж пан його — подагрик і скиглій.

141] Було, своїм і та його вважала,
142] Котрій він осміхнувся мимохідь.
143] Я ж, серцем вільна, зроду не бажала
144] Ні з ким душевну злагоду ділить, —
145] І от сама потрапила у сіть;
146] Віддавши квіт душі йому весною,
147] Лишилася стеблиною сухою.

148] Та не була впокорена я ним,
149] Як ті, що миттю гинули у шалі;
150] І боронила честь свою вже тим,
151] Що уривала замахи зухвалі,
152] Тримаючись від нього якнайдалі,
153] Сприймаючи його як джиґуна,
154] Що до сердець чужих жалю не зна.

155] Гай-гай! Кому чужий завадив приклад
156] Гіркий свій келих випити до дна?
157] Лише на серце покладатись звикла,
158] Я ще не знала, що любов — мана,
159] Що найпалкіше почуття мина
160] І зайвина — порадників завзяття:
161] Вони лише роздмухують багаття.

162] Якщо ж, порад послухавши чужих,
163] Ми силоміць вгамуємо жадання,
164] То будем все одно ні в сих ні в тих, —
165] Бо силування — це вже не кохання!
166] Бо наша згага — то якесь наслання;
167] Волає марно розум: "Не займай!" —
168] Чого невільно — хочеться, і край!

169] Я знала, що лукавий він душею,
170] Що квітникарить по чужих садках,
171] Що поглумився не над однією,
172] Що в кривдному порушенні присяг
173] Найвищої майстерності досяг,
174] Що всі його листи і шури-мури —
175] Овеча шкура вовчої натури.

176] Мене він взяти приступом не зміг
177] І вдався до тривалої облоги:
178] "Нікому ще не падав я до ніг,
179] Одну тебе кохаю донезмоги!
180] За мною умліваючи, небоги
181] Несли мені свого кохання мед, —
182] Та жодної не звав я на бенкет.

183] Так, я грішив! Та я прощення годен!
184] Бо найсуворіші з моїх гріхів —
185] Омана плоті, а не серця! Згоден,
186] Що деяких палких занадто дів
187] Зв'язок зі мною у неславу ввів!
188] Але ж було їм солодко в неславі!
189] Тож дякують собі нехай, лукаві!

190] Я знав красунь, та жодна з них мені
191] Душі не обдала вогнем і жаром.
192] Були вони жагливі й чарівні,
193] Та я не піддавався їхнім чарам
194] І не хотів їх бачити й задаром,
195] І їх серцям я, серцем вільний сам,
196] Наказував лише, як тим рабам.

197] Поглянь на ці дари, моя єдина, —
198] То вісники потаєних жадань:
199] Цнотливості й жалю бліда перлина,
200] Рубін кривавий — знак тяжких страждань,
201] Жіночих натяків коштовна дань;
202] Не щире золото, а сухозлітка;
203] Мета ж одна — освідчення без свідка.

204] У канитель сповиті золоту,
205] Ось кучері, знаки любові й шани;
206] Мені їх слали, щоб начистоту
207] Поговорити про сердечні рани,
208] Вплітаючи й каміння в талісмани,
209] Та ще й сонет, де пояснив піїт,
210] Чим знакомитий кожен самоцвіт.

211] Ось діамант, або ж алмаз. У ньому —
212] Краса і твердість, злагода і мир;
213] Крім того, кажуть, він знімає втому;
214] Смарагд зелений. Цей лікує зір.
215] Тремкий опал, лазуровий сапфір —
216] Усе тут означало щось достоту —
217] Надію, чвари, лестощі, гризоту.

218] Всі ці дарунки змучених сердець,
219] Любовна здобич і винагорода, —
220] Тобі, моєї радості вінець,
221] Тепер належать, — так велить природа!
222] Ти мій вівтар! Мій храм! Моя господа!
223] Прийми ж моїх трофеїв скромний дар!
224] Вони твої, бо ти — мій володар!

225] Тож простягни свою цнотливу руку,
226] Не торкнуту коростою похвал
227] (Даруй мені метафори принуку —
228] Той безум слів мені диктує шал), —
229] Віднині я довіку твій васал!
230] Гразом з подарунками, богине,
231] Візьми й того, хто за тобою гине!

232] Поглянь на цей імлистий хризоліт:
233] Каблучку цю дала мені черниця,
234] Що вродою затьмарювала квіт, —
235] Краса її стільком ще й досі сниться;
236] Але вона була тверда, мов криця,
237] І, щиросердо залишивши двір,
238] Черницею пішла у монастир.

239] Живцем замурувати юне серце,
240] Боротися — із тим, чого нема, —
241] Хіба вважають подвигом тепер це?
242] Усупереч природі, крадькома
243] Хвалити чар солодкого ярма,
244] Зберігши цноту й честь не боротьбою,
245] А відступом лякливим з поля бою?

246] Даруй мені, немає в тім хвальби, —
247] До келії сховавшись від любові,
248] Вона мені здалась без боротьби,
249] Зачувши непозбутній поклик крові;
250] Зірвавши чорні шати сутінкові,
251] Зреклася бога й вирвалась з-за ґрат,
252] Щоб знов життя вдихнути аромат.

253] Яка в тобі могуть, моя царівно!
254] Візьми мене у свій солодкий бран!
255] Я розбивав серця і повнивсь тривно
256] Джерелами з тих живодайних ран —
257] Тепер даю тобі свій океан!
258] Нехай його прибою яр і дужість
259] Розіб'ють крижану твою байдужість!

260] Обітниці, присяги — все дарма:
261] Не знаю, на талан чи безталання
262] Моїй піддавшись пристрасті притьма,
263] Змінивши круто віросповідання,
264] Черниця стала жрицею кохання!
265] Життя — лише любові торжество!
266] Любове, ти найвище божество!

267] На тлі кохання все — нікчемна малість:
268] Багатство, честь, закон, родина, дім, —
269] Старих взірців безладдя й занепалість
270] Не вистоять під натиском твоїм:
271] Усе, усе розвіється, як дим!
272] Повставши проти правил, у двобою
273] Любов винагороджує — собою.

274] Прислухайся: небесну голубінь
275] Стривожив хор, знетямлений з одчаю;
276] Ти чуєш? То серця моїх рабинь,
277] Що з ними разом я тебе благаю:
278] Кохай мене, кохай мене, мій раю!
279] Повір присягам і словам моїм —
280] Бо честь моя порукою у тім".

281] Він закінчив.