Топ популярних книг за місяць!
Knigoed.Club » Детективи » Остання роль, Едуард Ісаакович Ростовцев 📚 - Українською

Едуард Ісаакович Ростовцев - Остання роль, Едуард Ісаакович Ростовцев

302
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку "Остання роль" автора Едуард Ісаакович Ростовцев. Жанр книги: Детективи.
Книга «Остання роль, Едуард Ісаакович Ростовцев» була написана автором - Едуард Ісаакович Ростовцев. Читати онлайн безкоштовно в повній версії. Бібліотека популярних книг "Knigoed.club"
Поділитися книгою "Остання роль, Едуард Ісаакович Ростовцев" в соціальних мережах: 

У своїх пригодницьких повістях автор, юрист за професією, показує нелегку роботу працівників карного розшуку.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 38
Перейти на сторінку:
Едуард Ростовцев
ОСТАННЯ РОЛЬ











ЧАСТИНА ПЕРША
«ПРО МЕРТВИХ ТРЕБА ГОВОРИТИ ДОБРЕ…»

De mortuis aut bene aut nihil[1]

Давньоримський вислів


Він не міг не розуміти, що йому загрожує, але обстоював своє, уперто повторюючи те, що сказав на попередніх допитах, або мовчав. Якось Онопрієнко не витримав:

— Слухайте, Назаров, ви людина доросла, освічена, а поводитесь, як дитина. Інколи я вже навіть думаю, що це перебування в слідчому ізоляторі так вплинуло на вас. Чи не сусіди по камері порадили вам дотримуватися такої, з дозволу сказати, тактики? Зрозумійте ж нарешті, що ви самі підводите себе до найвищої міри!

Все марно. Назаров навіть голови не підвів. Начальник обласного карного розшуку Білякевич, побачивши вперше цього похмурого, до всього байдужого чоловіка, ніяк не міг уявити його іншим — веселим, життєрадісним, охочим до жартів.

«Валерій Назаров був просто чудовий, — сказала про нього одна жінка-свідок. — Завжди елегантний, приємний, дотепний. Як тільки він міг!.. У голові не вкладається…»

У Білякевича теж не вкладалося в голові. Назаров сидів похнюплений, поклавши на коліна великі міцні руки і невидющим поглядом втупившись десь перед собою. Сидів так уже три години. Здавалося, що він перебуває в стані прострації. Коли конвоїр вивів Назарова, Білякевич поділився своїм враженням із слідчим.

Онопрієнко зняв окуляри, поклав їх на стіл, розстебнув піджак, послабив тугий вузол краватки — таку вільність він допускав тільки в хвилини великої втоми, — відкинувся в кріслі, що аж заскрипіло під його важким тілом, і, короткозоро мружачись, подивився у вікно, за яким мрячив набридливий осінній дощ.

— Ясна річ, він пригнічений, приголомшений, одначе лікарі не знаходять якихось серйозних відхилень від норми. А проте я не виключаю, що розгадка криється в його психіці, в якійсь особливій, поки що не зрозумілій мені реакції на те, що відбувається. Якби я вів цю справу з самого початку… Знаєте, Вікторе Михайловичу, нема нічого гіршого, як переробляти чиюсь роботу. Огріхи, допущені твоїм попередником, — то ще не так страшно, біда в тому, що тобі мимоволі доводиться йти по второваній уже стежці.

— А якщо повернутися назад і йти, прокладаючи власну стежку? — пружно підводячись, мовив Білякевич.

— Навряд чи вдасться це. Втрачено час, тепер уже трудно відтворити в усіх деталях тодішню обстановку. Щось, безперечно, пропущено, лишилось непоміченим, визнано несуттєвим. А в такій справі не можна нічого пропускати.

При всій трагічності того, що сталось, попервах здавалося, що справа ця нескладна.

…. Пізно ввечері 19 серпня 198… року сторож бази відпочинку виробничого об'єднання «Транзистор» Кузема почув несамовитий жіночий крик, що долинув десь від озера.

База. міститься над лісовим озером, на лівому березі якого розкинулись основні її споруди — спортивні та ігрові майданчики, спальні будиночки. Звідси три кілометри до Новорусанівського селища, а до міста — обласного центру Сосновського — чотирнадцять. З містом і селищем базу відпочинку з'єднує недавно прокладена асфальтова дорога.

Відпочивальників на базі вже не було, і Кузема ще завидна замкнув ворота, а через хвіртку можна пройти, тільки поминувши сторожку. Правда, потрапити на територію бази можна й від лісу — огорожі там немає, але лісовими стежками чи піщаною дорогою мало хто користується, особливо поночі.

Того вечора в сторожці був, окрім Куземи, його дванадцятирічний онук Ігор — хлопець прийшов, щоб, переночувавши у діда, рано-вранці вирушити вдвох на рибу: по той бік озера, під лісом, добре брали окуні.

Було близько одинадцятої. Кузема з онуком ще не лягали. Дід припасовував до спінінга нову котушку, Ігор дивився телевізор. До того, як пролунав крик, вони нікого ніде поблизу не бачили й були певні, що на базі тільки вони вдвох.

Тож не дивно, що, почувши крик, Кузема здивувався і занепокоївся. Увімкнувши надвірне освітлення — біля кожного будиночка стоїть світильник, — він заспішив до озера. Про всяк випадок узяв із собою рушницю й електричний ліхтар. Ігор теж зібрався було йти з ним, але дід не пустив, і хлопець лишився.

Було досить темно, — місяць саме заховався за хмари, світло від ламп ледве сягало до води, більша частина озера і весь протилежний берег тонули в пітьмі.

Поки Кузема ввімкнув освітлення, взяв рушницю та ліхтар і поговорив з онуком, минуло щонайменше три хвилини — так показав слідчий експеримент. За цей час крик пролунав ще двічі, і Кузема визначив, що жінка кричить десь по той бік озера, на другому березі. Коли він підбіг до води, крики вже стихли. Останній обірвався на півноті, а тоді почувся лункий сплеск, немов щось упало в воду.

Обійшовши озеро — на це Куземі потрібно було сім хвилин, — сторож натрапив на автомобіль «Москвич». Він стояв недалеко від ще недобудованої човнової станції радіатором до центральної частини бази. Праві передні дверцята були розчинені навстіж, мотор і фари вимкнені. Присвітивши ліхтарем, Кузема побачив колір машини та номерний знак, упізнав «Москвич» Назарова і трохи ніби заспокоївся. Виконроб будівельного цеху виробничого об'єднання «Транзистор» Валерій Павлович Назаров часто бував на базі відпочинку, до будівництва якої мав безпосереднє відношення.

Ні в машині, ні поблизу нікого не було. Біля самісінького берега, на залізобетонній плиті, яка мала правити за причал для човнів, лежала зібгана сукня і чималенька поліетиленова сумка. З сумки виглядав, біліючи, рушник.

Купатися тут було небезпечно, і Назаров чудово знав це. Що ж сталося? Кузема знову захвилювався. Світячи ліхтарем, він гукнув Назарова. Раз, вдруге… Ніхто не

1 2 ... 38
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Остання роль, Едуард Ісаакович Ростовцев», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Остання роль, Едуард Ісаакович Ростовцев"