Олександр Олесь - Україна в старовину

Олександр Олесь завжди вмів писати про звитяжність українських воїнів та про історію. Читати онлайн вірш «Україна в старовину» Олександра Олеся українською мовою можна у нашій віртуальній бібліотеці.

Ця поема написана в жанрі історичного та патріотичного тексту. Як завжди, автор красиво описує Україну та її минуле і саме у часи Київської Русі ставалися найбільш трагічні для нашої землі події.

По сюжету є багато ворогів, але і багато друзів, які потрапляють у різні пригоди. Але основне завдання для кожного – це захист рідної землі. Письменник у поетичній формі розповідає про те, яким було минуле українських предків. У своєму тексті Олесь розказує про давні українські землі часів Київської русі, а також про відносини з сусідами.

Крім того, ми можемо дізнатися про конфлікти, які сталися у ті нелегкі часи. Поряд з цим країна зображена як красива, могутня та сильна держава. 

Олександр Олесь розказує про героїчне минуле своєї країни, а як саме і про що ще розповідає письменник ви зможете дізнатися, якщо приймете рішення скачати вірш «Україна в старовину» Олександра Олеся у нашій віртуальній бібліотеці безкоштовно, без реєстрації та sms (смс) у форматах: fb2 (фб2), txt (тхт), rtf (ртф), epub (єпаб).

“Україна в старовину” Олександа Олеся.

Приємного читання!

Ліс густий, дрімучий, темний, Споконвічний ліс росте, Не проб'ється навіть сонце Крізь гілля його густе. Велетенські граби, вільхи, Сосни, явори, дуби Раз в століття полягають Після віку боротьби. Де родились, там вмирають, Обертаються у тлінь, На могилах виростає Ряд наступних поколінь. По лісах шумлять потоки, Смарагдові від трави, Розпливаючись то в багна, То в озера, то в стави. По річках, озерах, багнах Вічний галас, вічний спів, Крик гусей, качок і чапель, Зойк чайок і журавлів. Лебедині білі зграї В небі хмарами летять, Навкруги орлині крила Гучно, хижо лопотять. Над струмком спинився олень, Прислухається, тремтить, Десь почув непевний шелест І зникає через мить. То ведмідь ішов напитись, Остудитися в воді, То збирають під дубами Чорні вепри жолуді. По лісах блукали кози, Тури, олені, вовки, Кабани, ведмеді, лосі, Рисі, зубри, борсуки. Не стихав до ночі галас, Дикий рев і ніжний спів… Все кругом жило, змагалось, Ліс дивився і шумів. По лісах дрімучих, темних, З луком пращур наш ішов, З рисем, лосем і ведмедем Він боровся і боров. Здобував він теплі хутра, М'ясо, шкуру на свій дах, Часом сам роздертий падав З серцем звіря у руках… А на півдні за лісами Колихалось море трав: То над степом буйний вітер На шовкових струнах грав. Степ широкий, степ безмежний, Де початок, де твій край?! Коли сам стрибог не знає — У Дажбога поспитай. В день ясний горіло сонце, Нерухомо вітер спав, Нерухомо в мертвій тиші Степ незайманий стояв. В бурю він шумів, як море, І ховався в сизій млі, Полохливо буйні трави Припадали до землі. А зимою умирав він, Спав під килимом снігів… Тихо, пусто… Тільки чути Десь сумне виття вовків. Та часами прогуркочуть Диких коней табуни; Наче вихори, здіймають Білу куряву вони. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . На лісах дрімучих, темних, На незайманих степах Спочивала Україна В золотих, дитячих снах. ***