Габріель Гарсія Маркес - Скандал сторіччя. Тексти для газет і журналів (1950–1984)

Ґабріель Ґарсія Маркес (1927–2014) — колумбійський письменник, журналіст і політичний діяч, лауреат Нобелівської премії з літератури 1982 року, один із найяскравіших представників «магічного реалізму». Ґабо (як ніжно називають письменника його шанувальники) публічно заявляв, що хоче, аби про нього пам’ятали не як про автора «Ста років самотності» і лауреата відомих літературних премій, а як про репортера: «Я народився журналістом і нині почуваюся ним більше, ніж будь-коли. Це увійшло в мою кров». Допоможе виконати цю волю письменника книжка «Скандал сторіччя» (2018) — збірка його газетних репортажів і колонок.
Тематика п’ятдесяти текстів «Скандалу…» багатосяжна: від політичних переворотів до «особистого Гемінґвея» Маркеса і перукаря президента, від літературщини, привидів минулого й майбутнього та розповіді про те, як пишуть романи, — і до інсайтів, феномену телепатії й таємниці містичної історії, якій він, один із найвизначніших письменників Латинської Америки, не зміг дати назви.

7 • Передмова

19 • Від редактора

25 • Президентський голяр

28 • Тема для теми

31 • Поясненна помилка

34 • Убивця самотніх сердець

37 • Смерть — дама непунктуальна

40 • Химерне ідолопоклонство в Ла-Сьєрпе

50 • Чоловік приходить у дощ

55 • Дім родини Буендія

58 • Літературщина

60 • Провісники

62 • Листоноша дзвонить тисячу разів

69 • Тигр з Аракатаки

71 • Й. С. їде на відпочинок

76 • Скандал сторіччя

143 • Жінки, що зникають в Парижі, опиняються в Каракасі?

148 • «Я побував в Угорщині»

156 • Найчудовніший на світі рік

175 • Лиш дванадцять годин на його порятунок

188 • 6 червня 1958 року: Каракас без води

197 • Злигодні письменника

201 • Не спадає на думку жодна назва

211 • Сандіністський удар. Хроніка нападу на «дім свиней»

225 • Кубинці перед лицем блокади

237 • Примара Нобелівської премії

243 • Бездротова телепатія

247 • Нове найстаріше на світі ремесло

251 • Так, туга і далі є такою ж, як була

255 • Страшна оповідка для новорічної ночі

259 • Магічні Кариби

264 • Поезія — доступна дітям

267 • Ріка життя

272 • «Марія, серденько моє»

276 • Немов заблудлі душі

280 • Ще трохи про літературу і дійсність

285 • Мій особистий Гемінґвей

291 • Привиди доріг

295 • Богота 1947 року

299 • «Дорожні байки»

303 • Моє інше «я»

308 • Бідні добрі перекладачі

313 • Літак сплячої красуні

318 • Потрібен письменник

322 • Обреґон, або несамовите покликання

326 • Література без страждань

330 • З Парижа — з любов’ю

334 • Повернення в Мехіко

338 • Гаразд, поговорімо про літературу

342 • Ота дошка новин

347 • Повернення до зародка

351 • Як написати роман?

Світ визнає Ґабріеля Ґарсію Маркеса як непересічного романіста: любого творця полковника Авреліано Буендіа і Макондо, епічного кохання Ферміни Даси і Флорентіно Аріси, смерті Сантьяґо Насара і страхітливого та одинокого диктатора з «Осені патріарха». За все це його за життя удостоїли найвищої відзнаки літератора, Нобелівської премії, і вся Латинська Америка тріумфувала, побачивши «одного з шістнадцяти синів телеграфіста з Аракатаки» на церемонії її вручення в присутності королівської родини Швеції.

Ґабо (під таким ласкавим ім’ям його знає весь іспаномовний світ) відомий також як друг і повірник Фіделя Кастро та Білла Клінтона, а ще Кортасара, Фуентеса та інших їхніх колег по буму; а також як чоловік Мерседес Барчі і батько двох синів, Ґонсало і Родріґо. Коли у 2014 році, у віці вісімдесяти семи років, він помер, на похорон, церемонія якого відбулась у гарному Палаці красних мистецтв в Мехіко, столиці країни його проживання, прийшли усі. І коли Хуан Мануель Сантос, на той час президент Колумбії, його батьківщини, назвав його найвидатнішим колумбійцем всіх часів, ніхто не взяв це під сумнів.

Та, крім усього цього, Ґабо був газетярем; журналістика в певному сенсі була його першим коханням і, як усі перші кохання, найтривкішим. Ця професія стала його першою опорою як письменника, і він це завжди пам’ятав; його замилування журналістикою було таким, що якось він, з характерною для нього піднесеністю, заявив, що вона є «найкращим на світі ремеслом».

Цю гіперболу породило почуття поваги і любові до професії, яку він зробив своєю в той самий час, коли робив свої перші кроки як письменник. У 1947 році, на першому році навчання в Національному університеті в Боготі, Ґабо опублікував свої перші оповідання в часописі «Ель Експектадор». Він хотів стати письменником, але вступив на факультет права, щоб догодити батькові.

Політичне насильство різко увірвалось в життя Ґабо в квітні 1948 року, коли вбивство харизматичного ліберального лідера Хорхе Ельєсера Ґайтана спровокувало кількаденне народне заворушення. Під час колотнечі, яку пам’ятають як «Боготасо», студентський гуртожиток Ґабо згорів, а сам університет було зачинено sine die. Це стало початком громадянської війни (названої «Ля Віоленсія») між лібералами і консерваторами, яка тривала десять років і забрала життя 200 тисяч людей.

Колумбія, як і життя Ґабо, вже ніколи не будуть такими, як раніше. Аби продовжити навчання, Ґабо переїжджає в Картахену-де-Індіас, записується в університет і в травні 1948 року починає публікуватися в новій місцевій газеті «Ель Універсаль». Незабаром він покинув навчання, аби цілком присвятити себе письменству. Намагався заробляти на життя, пишучи статті до «Ель Еральдо» в Барранкільї, місті, куди він переїхав 1950-го. То були щасливі роки формування в оточенні інших юних творців: письменників, митців, богеми, які стали близькими друзями й утворили так звану «Барранкільську групу». В ту пору Ґабо жив в готелі, де номери здавались погодинно, вів колонку, яку підписував псевдонімом Септімус, і написав свою першу повість «Опале листя».

Ця антологія, така ж очікувана, як і необхідна, акцентує журналістський спадок Ґабріеля Ґарсії Маркеса шляхом упорядкування його опублікованих статей. Починається вона молодим і богемним Ґабо побережного періоду, який заледве почав свій злет як письменник, і продовжується наступні сорок