Ана-Марія Еріш - Історія одного розлучення, Ана-Марія Еріш

Кара - спадкоємиця великої корпорації та єдина опора свого дідуся. Вона звикла все тримати під контролем. Навіть власні почуття. Тоні - агент ФБР, що відомий серед своїх колег незвичним підходом до роботи. Одна вечірка. Одна зустріч. Одна помилка, що призвела до одруження. От тільки розлучитись неможливо, адже кожен з них має свою вигоду. Вони мають вдавати ідеальне подружжя. Але постійні небезпеки все лише ускладнюють. Та що робити, коли з'являться почуття?

Пролог

Марія вже доволі сильно втомилась за цей день. Рівно одинадцять пар пройшли через її мініатюрну каплицю в самому серці Лас-Вегаса. Деякі — у джинсах і футболках, інші — у вишуканих сукнях та орендованих смокінгах. Всі — з однаковим блиском в очах, часто не від любові, а від алкоголю.

Вона добре знала цю рутину: шалений відпочинок, натовпи друзів, клуби, випивка, крики "а давай одружимось!", — і от вже стоять перед нею, тримаючись за руки, сміючись, ковтаючи слова. Марія давно перестала вірити в романтику таких рішень. Вона знала: щасливими з них буде лише одиниці. Найімовірніше — одна пара з десяти протримається хоча б до першого ювілею. Решта?

Вони залишаться в альбомі пам’яті з підписом "була молода й дурна". Іноді навіть не встигнуть подати документи на розлучення, бо зникнуть з життя одне одного ще до повернення додому.

От і зараз перед нею стояла ще одна така парочка — молоді, гарно вдягнені, на вигляд — з вищого світу. Але поведінка, хитка хода і нечітка мова видавали одне: нетверезі. Дуже. Марія провела рукою по волоссю, що трохи вибилося з зачіски, й тяжко зітхнула. Їй знову доведеться слухати коротку, надуману історію великого кохання, що почалося кілька годин тому за барною стійкою.

— Ми хочемо одружитися, — промовив хлопець, тримаючись за стілець, аби не впасти.

— Ви маєте всі потрібні документи? — механічно спитала Марія, не змінюючи виразу обличчя.

— Так достатньо? — дівчина, хитаючись, простягнула кілька сотень доларів, посміхаючись наче дитина.

Марія знизала плечима. Гроші були справжніми, розмову продовжувати не мало сенсу. Вона працювала тут вже майже десять років і давно припинила дивуватися. Спочатку совість не давала спокою: як можна одружувати людей, які навіть імен один одного не знають? Але з часом усе змінилося.

Кожна весільна церемонія — це ще одна пара кросівок для сина, ще одна вечеря, ще один спокійний ранок без боргів. А ще — нова історія для внутрішнього щоденника, який вона ніколи не запише, але добре пам’ятає.

— Я така щаслива, коханий… Невже я стану твоєю дружиною? — сльози блищали в очах дівчини, від алкоголю чи від емоцій. — До речі, нагадай, як тебе звати? — додала вона наївно, ніби це було найзвичніше запитання.

— Тоні, — усміхнувся хлопець і взяв її за руку. – Хіба ти встигла так швидко забути?

— А я Кара, — відповіла вона, сплітаючи пальці з його. – Які в нас чудові імена, що так пасують одне одному.

Марія зупинилась на мить, глянувши на них. Молоді. Гарні. Але абсолютно незнайомі. І безвідповідальні. Якби вона могла, відправила б їх додому, відсипатися. Але цього разу вирішила не лізти. Її завдання — оформити, не судити.

— Думаю, у вас буде дуже міцний шлюб, — буркнула з іронією, починаючи друкувати документи. — Якщо ви обоє впевнені, то я не можу вам відмовити. Але пам’ятайте, життя — це не лише сьогоднішній вечір. Вам далі жити вдвох, не лише в оцій каплиці. А я дуже сумніваюсь, що на тверезу голову все буде так само мило. Та все ж… бажаю вам щастя.

Через п’ятнадцять хвилин церемонія була завершена. Дівчина — тепер вже офіційна дружина — стрибала від радості, хлопець не зводив з неї очей. Вони поцілувалися, гучно сміючись, і вибігли на вулицю. Марія зачинила за ними двері й з полегшенням зітхнула. Все, остання пара на сьогодні. Вона вже мріяла про ванну, піцу й спокійний вечір зі своїм сином.

Але навіть у своїй втомленій байдужості вона не могла знати, ким насправді були ці двоє. Вона не могла уявити, що тільки-но одружила Кару Ріддель — спадкоємицю багатомільярдної імперії “Riddel Inc.”, жінку, чиє обличчя колись прикрашало обкладинки ділових журналів. І поряд із нею стояв не звичайний хлопець на ім’я Тоні, а справжній агент ФБР — Ентоні Харріс. Легенда внутрішньої розвідки, знаний своєю здатністю перетворити будь-яку ситуацію на виставу.

І якщо сьогодні це була лише гра, то вже завтра ця гра стане їхньою реальністю. Вранці, прокинувшись із похміллям і шлюбним свідоцтвом на тумбочці, вони обидва пошкодують. Але буде пізно. Рішення, прийняте в лиху годину, вже втягло їх у заплутану мережу подій. Через тиждень їм доведеться переконувати журналістів, сім’ї, бізнес-партнерів і, головне, самих себе в тому, що це було кохання з першого погляду.

Вони разом поїдуть у Нью-Йорк, де для Кари розпочнеться новий етап боротьби за владу, а для Ентоні — небезпечна гра подвійних агентів. Ніхто ще не здогадувався, що ця ніч у Вегасі стане початком великої історії. Але вже зараз за ними спостерігали. Їхні імена з’явились у досьє. І хтось дуже впливовий уже дав команду: “Стежити. Але не чіпати… поки що”.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍