Andy Iva - Бджілки і Шершні , Andy Iva

На краю квітучого, запашного лугу, який був усіяний різнокольоровими духмяними квітами, стояв вулик. У ньому жила невелика сім’я Бджілок. Кожного дня вони вилітали збирати квітковий мед. Вони працювали зранку до вечора, весело наспівуючи. 
 Посеред лугу стояло дерево. І там, у дуплі, жили великі оси, яких називають Шершнями. Вони теж збирали квітковий мед. 
 Вони облітали весь величезний луг. Квітів там було так багато, що Шершні не могли зібрати мед з усіх них. Проте вони залітали далі й далі, розширюючи свої володіння. 
 Бджілкам вистачало квітів, які росли біля їхнього вулика. Іноді, коли хтось із них залітав далі і зустрічав Шершня, він скромно летів геть, даючи можливість їм зібрати мед. 
 Одного дня хтось із Шершнів почав збирати мед на квітах біля вулика. Бджілки нічого не сказали. Адже луг такий великий. І квітів так багато. Усім вистачить. 
Але з кожним днем Шершнів ставало більше й більше. Проте Бджілки дозволяли збирати їм мед із квітів, що росли поруч із вуликом. 
 Одного ранку Бджілки прокинулись від гулу біля вулика. Вилетівши, вони побачили Шершнів, які були біля входу. 
Бджілки здивувалися. Що трапилось? 
— Ви такі працьовиті, кожного дня працюєте. Але ви такі малі. Якщо ви віддасте нам частину меду — ми вас будемо захищати. 
Бджілки здивувалися, але погодилися. Вони продовжили збирати мед, час від часу віддаючи частину Шершням за охорону. 
Через деякий час Шершні знову розбудили Бджіл. 
— Ми вас захищаємо, але ми далеко від вас. І якщо хтось несподівано нападе — ми не встигнемо вас захистити. Хай декілька наших воїнів поселяться у вас. 
Бджілки здивувалися, але дозволили Шершням поселитися у вулику. У вулику стало тіснувато, але Бджілки не зважали на це. Вони продовжували збирати мед і співати пісні. 
 Проте Шершнів у вулику ставало більше й більше. Ще б пак, навіщо жити в дерев’яному дуплі, коли є чудовий затишний вулик! 
Бджілки не зважали. Вони тіснилися і продовжували займатися своєю справою. 
Одного прекрасного ранку, прокинувшись, вони побачили геть усіх Шершнів. 
— Ми вирішили переселитися до вас, — сказали Шершні. — Навіщо нам жити окремо? Давайте будемо жити разом. 
— Але у вас є свій дім, а у нас — свій. 
— Але це також і наш дім, — вигукнули Шершні, показуючи на вулик. — Тому що ми також тут живемо. Навіщо нам жити порізно, коли можна жити разом? 
Бджілки засмутилися. Бо з появою Шершнів у їм стало тісно. І Шершні дуже часто поводилися нахабно, розгулюючи вуликом і вказуючи, що і як робити. 
— Ви ж маленька копія нас. Ви так само збираєте мед, у вас так само смугасті черевця, крильця, жала, і дзижчання у нас однакове вигукували Шершні. 
— Зовсім ми не однакові, — почали Бджілки. 
— Неправда! — розгнівалися Шершні. — Ви спеціально дзижчите інакше, бо знаєте, що нам це не подобається. 
— Але ми по-іншому не вміємо. 
— Неправда! Ви просто не хочете. Ви спотворили наше дзижчання. Ви не любите нас. Ви вирішили захопити наше дупло! – закричали Шершні. 
— Навіщо нам ваше дупло, коли є наш вулик? — дивувалися Бджілки. — І це ми вас сюди впустили, а не полізли до вас. 
— Це така ваша вдячність за захист? — задзижчали Шершні. 
— Але на нас ніхто не нападав, — ще більше здивовано відповіли Бджілки. 
— Ви так говорите, бо ненавидите нас. Ви не даєте нам спокійно жити у вулику. Дзижчати по-нашому. Ми змушені захищатися! — закричали Шершні і кинулись у вулик. 
 Бджілки злякалися. Треба захищатися. Але як захищатися, коли вони самі впустили Шершнів у вулик, які одразу почали нападати на маленьких бджілок? 
Бджілки гуртувалися, але відступали. Шершні залітали у вулик і захоплювали рівень за рівнем. Захоплення вулика було неминуче. 
І тоді залишалось єдине. Бджілки міцно-міцно притислись одна до одної. 
— Ми — Бджілки, і це наш вулик! — задзижчали вони в один голос. 
Вони продовжували дзижчати в унісон, в один голос — по-бджолиному. Шершні зупинились. І чим сильніше дзижчали Бджілки, тим більше відступали Шершні, які не могли чути бджолиний голос, що ставав усе сильнішим і сильнішим. 
 І ось нарешті останній Шершень покинув вулик. 
Бджілки радісно задзижчали. 

Бджілки зрозуміли, що захистити себе можуть тільки вони самі і що нікого не потрібно впускати у свій дім. А дзижчати — тільки по-бджолиному, бо це покаже всім, що ти — Бджілка. 
І вони всюди й завжди голосно дзижчали, показуючи усім навколо, що вони — Бджілки!!! 
Кінець!
 

Кінець