Максиміліан Степовий - Воїтель Моравії , Максиміліан Степовий

Епічна поема з фольклору східних аґрестійців, також відомих, як моравці. Дана легенда оповідає про Сідріка Куравського, лідера моравців Тінистих Гір, який відважився на, сумісний з імперією Аквілон, військовий похід до джунглів камарантської Ґардаріки з метою допомогти імперії вибити змієлюдів раз і назавжди з материка. Після своїх героїчних перемог, Сідрік заснував королівство Моравія на відвойованих землях і став намісником королеви Маґди в столиці Мезаріча.

Воїтель Моравії

                          Ім'я моє - Сідрік Куравський,
                         Серед цих темних джунглів я лиш блукалець бідний,
                          Що життя за звільнення людських земель від лиха змієлюдів віддати був готовий!
                           Свого часу я з Тінистих Гір спустився,
                    В золотих степах із королевою Малґою радо зустрічався,
                    Із нею не прагнув я битися,
                   А про вічний союз наш я домовлявся,
                   Бо від Матері-Природи наші народи на цей світ народилися,
                    І хоч вчення наші зі степовою ріднею розійшлися,
                  Проте низовики горянам завжди братами й сестрами доводилися!

                    Разом із ними лихо Мороку ми долали,
                Разом і жорстокість камарантів зустрічали,
              А коли під Вільшанськом змієлюди нас обложили,
            То Малґа й люди її за нас першими життя там поклали,
              Камарантів нещадно рубали,
              Дорогу до свободи нам проклали!
               
                Моя пані світозарна,
                Малґожата Божественна,
                 Я вічно буду дякувати тобі за спасіння,
                В молитві  ніжній тебе згадувати,
                 Цю землю прекрасну, по якій ти колись ходила,
               Тепер я буду цілувати й обіймати!
                Ти провідницею волі Аґнії при житті стала,
              А Аґнія ж - то нашої Матері-Природи мудра донька була,
                Твоя хоробрість й міць, о, Малґожата,
                Й мені нагадала про всепрощення лагідної Матінки!

                 Так невже я дам ворожим камарантам богині нашої завіти порушити?
                  Невже наважуся пам'ять Святої Малґи нахабно зганьбити?
                 Невже вороги наші будуть потішатися, як королеву вільних аґрестійців вбивали?
                  Ні, цьому не бути!
                  Я здатен особисто свою честь богам та смертним явити!
                  Саме тому приймаю я запрошення імператора Ейталіона,
                  Разом з вірними людьми своїми на камарантську Ґардаріку я буду наступати,
                  Навічно ті східні джунглі від ворога присутності звільнити,
                 Той мир та спокій, що Матінка-Природа нам заповіла, врешті людям принести,
                 Від нелюдей-язичників їх надійно захистити!

                    Ми, моравці, хоч і зростом маленькі,
                     Але на полі битви хоробренькі,
                     Зайшовши вглиб Ґардаріки,
                       Вздовж кришталевих вод Вести-ріки
                Ми камарантів сили хоробро зустрічали,
                 Неслися за мною в бій всі моравці,
                  Не відставали й імператора недійці,
                  Блискучі обладунки на сонці грали,
                  Мечі й списи в наших руках пісню слави співали,
                  Коли ми їх на голови камарантів рішуче опускали,
                   Безжально ворогів ми все рубали,
                   Милості  їм не дарували,
                    Бо камаранти вже давно моравців у свою окупацію, як худобу, заганяли,
                     Нас від степових аґрестійців відділяли,
               Нам смерть та горе принесли,
               Найкращих, як Малґа, навіки погубили!

                  Під захистом Матінки-Природи ми переможемо,
                  Страху змієлюдям не покажемо,
                  Ми їх навічно за  Сідарум відкинемо,
                   За Магічну Аномалію раз і назавжди відженемо,
                Мир та гармонію на ці землі принесемо!
               
           Напирайте ж на язичників, воїни Моравії!
            Не полишайте ж ви надії
            На приборкання цих непривітних земель,
             За честь та волю ми тут власну кров проливаємо,
             Для свого народу нову землю здобуваємо,
              На якій не одне покоління виростимо,
              Що буде завіти Матінки-Природи вічно оберігати,
             Про діяння попередників добре пам'ятати!
                Камаранти теж не прагнули так легко Ґардаріку союзним військам нашим віддавати,
                Вони темною магією нас проклинали,
                Списи в тіла людей метали,
                Отруєними стрілами засипали,
                 Щільно й хоробро власними тілами своєї богині ідоли закривали,
                 До нас нахабно кричали:
                  Ɖu ne āgyfaþ ūnsara lanta fremlingum! Betra ys wir swelgēaþ blōd fēondlic, swā þæt Sney'Kīn blissige!*
          
                    Ми відважно на камарантів напирали,
                 Вони ж, у відповідь, нас теж тіснили,
                 То ми їх в джунглі гнали,
                  То змієлюди нас за болота відступати змушували!
                  Але моравці не збиралися так легко здаватися,
                Вночі ми знову на ворога посунули,
                Із військами імператора Ейталіона у рішучому наступі воз'єдналися!
                 Попереду війська моравського там я на коні виступав,
                   За собою на бій народ свій кликав!
                  А моравці позаду все гукали:
                  "Найтіель боронить тебе лагідною рукою,
               О, вождю Сідріку, вірний Воїтель Моравії!"
             Воістину, богиня ходить серед нас на полі битви,
            Рукою стріли вона відвертає,
            Нашим коням та воїнам наснаги додає,
           А ворожу богиню геть відганяє!"
               В очах Матері Святої ми всі рівні,
                Для неї ми діти рідні,
                І її любов для кожного моравця дорожча за всі світові скарби!

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍