TODO ADDER - На гачку, TODO ADDER

На початку березня наша родина — я, батько, брат, дядько та двоюрідна сестра з дітьми — вирушила на риболовлю. День обіцяв бути ідеальним для відпочинку на природі: спокійним, розслабленим, із легким подихом весняного вітру. Ми приїхали до невеликого ставка, де одразу взялися готувати закидушку. Кожен зайнявся своєю справою, налаштовуючи снасті й обмінюючись жартами. Та не встигли ми й оком змигнути, як закидушка спрацювала — буквально через кілька секунд після закидання.

Я відчув різкий ривок. Жилка натягнулася, сигналізуючи, що на гачку щось серйозне. Розуміючи, що це не дрібна рибка, я почав підтягувати здобич. Але боротьба виявилася непростою: руки ковзали по товстій жилці, а риба рвонула до очерету на протилежному березі. Ставок був вузьким, і я боявся, що вона заплутається в заростях. Напружуючи всі сили, я міцніше стиснув жилку й підступив ближче до води. Та раптом нога посковзнулася на вологій землі — я впав у грязюку, ледь не занурившись у ставок. Одяг промок, але я не відпускав снасть.

Риба чинила шалений опір. Я розумів, що надмірна сила може обірвати жилку, тож періодично послаблював натяг, а потім обережно підтягував її ближче. Боротьба тривала, і зрештою я побачив свою суперницю — величезного блискучого карпа, який явно не збирався здаватися. Берег був нерівним, тож я спробував відійти вбік, де простору було більше. Але жилка заплуталася в петлі, і я мало не став її заручником.

Родичі спостерігали за моїми зусиллями з берега, ніби влаштувавши мовчазний тест на витривалість. Допомоги ніхто не пропонував, і я сприйняв це як виклик. Та коли жилка почала підозріло тремтіти, я зрозумів, що сам не впораюся.

— Хтось принесіть підсаку! — гукнув я, намагаючись зберегти контроль.

Батько швидко приніс підсаку, але його спроби підхопити карпа виявилися незграбними. Риба різко смикалася, уникаючи сітки. Зрозумівши, що час спливає, я вирішив узяти справу в свої руки.

— Дайте сюди підсаку! Я сам спробую.

Тримати жилку в одній руці й одночасно маневрувати підсакою виявилося складніше, ніж я думав. Ручка підсаки виявилася короткою, і коли я намагався підвести її під рибу, карп різко рвонув убік. Від несподіванки я втратив рівновагу, впустив підсаку й гепнувся у воду. Мокрий і забруднений, я швидко встав, схопив жилку, але карп уже відплив на кілька метрів, сховавшись за очеретом.

Цього разу я тримав натяг міцно, не даючи рибі маневрувати. Але раптом жилка ослабла — карп зірвався. Мене хитнуло назад, і я мимоволі випустив снасть із рук. Кілька секунд я стояв, дивлячись, як моя здобич зникає у воді, відчуваючи суміш розчарування й адреналіну.

Та на цьому пригоди не скінчилися. Витягуючи закидушку, я відчув різкий біль — гачок пробив мій палець наскрізь. Зазубрина застрягла під шкірою, а кінчик гачка стирчав з іншого боку. Дядько приніс великі кусачки, але вони виявилися незручними для такої делікатної операції. Я спробував проштовхнути гачок уперед, щоб зазубрина вийшла назовні, але біль лише посилювався.

— Боляче... Ще й назад ховається, незважаючи на зазубрину, — пробурмотів я, стримуючи роздратування.

Самостійно впоратися не вдавалося, тож я вирішив тягнути гачок у зворотному напрямку, проти зазубрини. На подив, це виявилося менш болючим. Крок за кроком гачок почав виходити, розшаровуючи шкіру. Нарешті я витягнув його, тримаючи в руці як трофей цього непростого дня. Біль пульсував ще довго, але не від гачка.

Кінець