Михаїл Блоковський - Польова квітка, Михаїл Блоковський

У пустелі жив старий вдівець. Прожив у хатині серед піску половину свого життя, поховав дружину і чекав, коли прийде його черга. Але спокійно зустріти смерть йому не дали. Як би старий не старався втекти подалі від людський потвор, вони будуть усюди.вони вилізуть із під землі, але не жажуть тобі спокійно прожити свій вік. Зрозумівши це, чоловік уже не уступав їм, особливо коли їхнє жаданне місце - його дім.

Льолі присвячено

ПОЛЬОВА КВІТКА
 

 

Льолі

 

Якби вони проїхали мимо поселення, Юрай не мав би жодних проблем. Якби вони зайшли не в його хатину, то й не втручався б і просто ліг спати. Якби вони були людьми, Юрай не лежав би без свідомості у власній крові. Але ці звірі зайшли саме в його дім.

 

Того дня сонце над пустелею здіймалося так само, як і раніше щодня до цього. Так само жорстоко та безбожно сушило горло, розпікало пісок.

Юрай був не єдиним стариганом у поселенні, який доживав свій вік, не очікуючи від життя більше нічого. Та й сама відстань між хатинами-глинянками так і кричала: ти помреш на самоті й ніхто навіть не взнає.

Того дня Юрай пішов до криниці. Набираючи воду, він щоразу згадував, як побачив це джерело вперше. Спасіння — ось, чим вона для нього була після двох днів блукання по піщаному морю. Спасіння чоловіка, що впав із неба.

Поки Юрай переливав у стару каністру воду, неподалік пройшли два верблюди. На одному сидів чоловік, на іншому мале дитя — дівчинка з очима кольору неба. Вмивши обличчя, Юрай кивнув байдужому до нього чоловіку та глянув на дівчинку, загорнуту в білу тканину. На відміну від чоловіка, вона зацікавлено задивилася на старого, і лише коли верблюди відійшли доволі далеко, їхні погляди відірвалися.

Хатина Юрая з першого погляду відрізнялася від інших глинянок. Навколо всього дому з піску стирчали металеві квіти, зроблені його руками. Позаду хатини було змайстроване затишне місце для відпочинку під накриттям із парашуту. Юраю довелося чимало разів повертатися до свого розбитого літака, аби в кінці кінців забрати по частинах усе до останнього знайденого шурупа. Люди з поселення часто спостерігали за чоловіком, що впав із неба. Спостерігали за тим, як він тягнув на своєму старому верблюді уламки металу. Спостерігали, коли він облаштовував свою хатину і вирощував свій металевий сад. У задумі поглядали на хрест за його хатиною, не до кінця розуміючи його значення, але душею все-таки відчуваючи його вагу.

Юрай беріг те місце. І висушив би колодязь до останньої краплі, аби лише виростити під тим хрестом бодай одну маленьку польову квітку. Та як уже було сказано, у своєму віці старий не чекав уже нічого. Згасла навіть надія на те, що йому після смерті вдасться лягти поряд.

 

Того дня разом із сонцем згасали й сили. Юрай сидів під хатиною, дивився на захід, на зірки у небі, на силует криниці вдалині. Зір його вже підводив, старий так не вважав. Казав, що так він бачить навіть чіткіше. Бо лише в розмитих образах, вірив він, можна побачити істинну сутність того, на що дивишся.

В тій стороні на горизонті старий і помітив звірів. Три темних силуети верхи на верблюдах і четвертий на коні. Недобрий знак, подумав він, геть недобрий.

Силуети наближалися, вже чути їхні голоси. Вони рухалися прямо. Йшли в його дім. Юрай встав, зробив кілька кроків їм на зустріч. Почув дитячий крик.

Коли п'ятеро чоловіків спинилися перед його домом, на мить запала тиша. Її порушив старий.

— Ви не тутешні. Я можу щось підказати?

До нього заговорив стерв'ятник на коні.

— Ти й сам не виглядаєш місцевим. Звідки ти?

— Це вже не ваше діло.

— Он як?

— Що вам потрібно? Їжа? Вода? Я дам, але минайте це місце по-скоріше.

— Чому так вороже, старий?

Юрай глянув на дівчинку із зав'язаним ротом позаду одного звіра з вишкіром гієни. Її блакитні, блискучі від сліз очі благали про допомогу. Стерв'ятник помітив, куди дивиться той, і мовив.

— Нам потрібно лише переночувати, діду.

— У цьому домі гостям не раді.

Стерв'ятник зістрибнув із коня, спокійно підійшов до старого та вдарив його спочатку в живіт, потім по ногам. Юрай одразу зігнувся та впав на коліна, ковтаючи повітря.

— Зв'яжіть його, — звелів він своїм. Двоє з тих гієн злізли з верблюдів, вправно зв'язали Юраю руки, намотали на рота ганчірку та штовхнули на землю. — Зніміть дівчисько. Занесіть у дім і хай не смикається. Один лишиться тут, пригляне за дідом, поки я не повернуся.

 

Юрай лежав на піску, спостерігав, як вони заходять у його дім, чув звуки кинутих на землю речей, плач дитини, стукіт свого сильного серця. Він повільно дотягнувся до квітки, на яку ледь було не впав, витягнув її з піску та глянув на звіра, котрий лишився ззовні. Той ліниво бродив у темряві позаду хатини, спинився, щоб відлити, і задер голову до неба. Можливо, він тоді ні про що не думав. Можливо, він у темряві не бачив хреста, на якого націлив свого прутня. Але...

Не встиг звір закінчити почате, як почув позаду легкий свист. Єдине, що він узагалі встиг — це обернутися й помітити силует старого та квітку в руці. Вже наступної миті гострий металевий стовбур стирчав з обох сторін горла. Так і впав на пісок падальник зі спущеними штанями та кривавою слиною на щоці.

Коли стерв'ятник вийшов з хатини, старий уже на нього чекав. Гієни в будинку лише почули дзвінкий удар металу по його голові й одразу пішли перевірити, що це було. Юрай, не чекаючи їхньої реакції, нагнув трубою одного звіра, розтрощив щелепу другому. Поки перший вставав, старий ухватив його за волосся та вгатив голову в стіну так, що глина посипалася й лишився слід. Звір устиг зробити останній ковток повітря перед тим, як старий зламав йому шию, а тоді впав на розбитий ним посуд.

Юрай переступив гієн, підійшов до стіни, нагнувся та прошкрябав трубою в ній свій сховок. З нього він дістав скручений шматок сорочки, в якому берігся старий револьвер. Раптом його хтось оглушив ззаду і він упав. Це був стерв'ятник. Юрай збив його з ніг, підібрав із підлоги револьвера, але в ту ж мить звір різко витягнув ніж і розпоров старому цілий бік від пупу до хребта. Юрай викрикнув від болі, вдарив того ліктем по носу, вибив з руки ножа і зуба з рота. Відштовхнувши скотину до виходу, націлив револьвера і натягнув курок. Стерв'ятник, приклавши руку до рота, глянув на старого. Помітивши того зі зброєю, нижня губа його затряслася. Юрай стояв твердо і вперто. В очах палала лють. Рука тримала револьвера легко й рівно.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍