Немченко Катерина - Акція в Атб, Немченко Катерина

«Цілий тиждень «Чорних п’ятниць» в АТБ! Тільки з двадцять третього листопада по сьоме грудня! Сік томатний торгової марки «Наш сік» два літри зі знижкою 35 відсотків! Купуй в АТБ!» - доносилося з телевізора.
- АКЦІІІЯЯЯЯ…! – здавлено прохрипів немолодий чоловік, що прокинувся від божественної реклами. 
Глухий бух рознісся з середини запорошеної труни.
- ЗНИЖКИИИИ…! – вилізла звідти кістлява рука, що ніколи не бачила сонця. – АААА… ТЕЕЕ… БЕЕЕЕЕ… - поступово відкрила вона кришку, являючи світу худорлявого та пожованого вампіра, чиє волосся стирчало в усі боки. 
Він подвійно свиснув у бік іншої реклами, яка нікому вже потрібна не була. Почувся собачий «вувх», ніби тварина обернулася на цей заклик, питаючи «що таке?» 
- СОБАЦЮЮЮЮРО! – крикнув чоловік до улюбленця. – ГУ…! – насилу підняв себе у труні та сів. – ЛЯТИ!
Пес миттю зіскочив з дивану та почав активно гасати, збираючись на прогулянку. 
Минуло півгодини, перш ніж двоє вийшли на вулицю. 
- Ковід – це краще, що траплялося з людством за минуле десятиріччя… - хмуро бубонів вампір, натягуючи на сіре обличчя чорну маску, що повністю закривала його ніс та губи, з-під яких виглядали кінчики іклів.  
Весь у чорному – в пальто, штанах, чоботах, в’язаній шапці. Некомфортно заліз до дупи, поправив підштаники. Із темними колами навколо очей. У коричневій та сірій шерсті з голови до ніг. Але із чистесенькою обновкою. Новісінькою та трендовою кравчучкою фіолетового кольору із геометричними візерунками. Не сумка, а мрія пенсіонера! Вміщає цілих 50 літрів! Руки, від такої, ніколи не відваляться! На відміну від цих чортових еко-пакетів, які рвуться вже через півгодини, як вийдеш з магазину. І йдеш потім, як довбень, в обіймах зі всіма покупками, намагаючись не загубити той рулон туалетного паперу, який насилу утримуєш кінчиком мізинця. 
Собаки поряд не було. Замість неї навколо крутився молодий хлопець із розстебнутою червоною курткою, без шапки. Ще і в джинсах, під якими навіть натяку на підштаники не було. І з цими чортовими низькими шкарпетками, що вся щиколотка гуляє. Або дурний, або простудитися хоче. Та воно і видно, що дурний – без шапки ж. 
Вампір косим поглядом пройшовся по його зовнішньому вигляду і зіщулився у своє пальто ще сильніше:
- Дебіл, - відвернувся від співмешканця та пішов безлюдним тротуаром до благословенного АТБ.  
Приятель пристрибом бігав поруч, ледь не плутаючись під ногами. 
Минувши близько ста метрів, вони зупинилися на пішохідному світлофорі, що відлічував довжелезні секунди до моменту, коли ввімкнеться зелений. Вампір підняв невдоволений погляд на світлофор для автомобілів, які безперервно їхали по дорозі.  
- Ото робити людям нічого, - почав бубоніти чоловік, закутаний у теплу одежу, від чого попутник також подивився, куди і він. – Зелений, смарагдовий… Ніби інших проблем у країні нема. Упири довбані.
Від пішохідного світлофора почувся характерний звук чи то метронома, чи то цокання копит. Чоловік із кравчучкою глянув на зелений сигнал, подивився по сторонах і кивнув своєму знайомому, дозволяючи йти. Обидва перетнули дорогу. 
Вздовж тротуару вже за звичкою сиділи жіночки, влаштувавши тут стихійну торгівлю букетами у целофані. Трохи далі розмістилася продавчиня із цілим прилавком шкарпеток, на яких вампір просто не міг не затримати свого погляду. 
- Вовчику, - не повертаючись до свого молодого співмешканця, схопив він його за комір та притулив обличчям до прилавку, - отак мають виглядати нормальні шкарпетки, - тикав він хлопця носом у шерстяні гольфи. – Бачиш? Теплі, довгі. Скільки коштують? – підняв погляд до шокованої жінки, що від такої сцени застигла із сигаретою в руці. 
- 220 гривень, - повільно затягнулася продавчиня. 
Вампір вражено свиснув. 
- Твоє здоров’я мені дороге, - відкинув він Вовчика. – Але не на 220 гривень, - попрямував далі. 
Молодший неприємно потер свій ніс, дивлячись тому вслід. Чоловік заклично свиснув. Загальмував, обернувся. Вовчик риссю підбіг до нього. Вампір мовчки глянув хлопцю в очі, відвернувся та пішов у напрямку АТБ. Вовчик крокував поруч. 
Коли вони піднялися сходами до входу у сам магазин, старший вказав співмешканцю на місце у стороні: 
- З тваринами неможна. Сиди тут.  
Вовчик тяжко видихнув, задіявши голос, опустив голову та поплентався у бік. Сперся куприком на металевий поручень. Почав колупати носком плитку. Вампір прослідкував за ним та увійшов до магазину. Залишив кравчучку біля камер схову, узяв візок, попрямував до торгового залу. 
Оминув ряди з водою, яка незрозуміло кому була потрібна, побачив слабоалкогольні напої, наблизився до пива та зупинився. 
- Так, - поліз чоловік у кишеню. 
Намацав прямокутний згорток. Дістав та почав його методично розкривати. Розгорнув одну хустину, другу, третю, відкрив чохол-книжечку та увімкнув смартфон. 
- Вух, - випрямив він руку із сучасними технологіями. – Е… - зосереджено провів пальцем по екрану, розблоковуючи його. – Е… - перегорнув робочий стіл із великими іконками. – Ет, - ткнув у замітки. 
Розгорнувся список покупок. Вампір пройшовся по ньому уважним поглядом. 
- Еге, - глянув на ряд із пивом, посунувся трохи та узяв конкретну пляшку. – Фух, - втомлено видихнув, розуміючи, що сучасні технології це дійсно важко. 
Вивільнив одну хустинку та промокнув нею чоло. Трохи відпочив, глянув по сторонах. Поїхав до ряду із соками. 
- Шикарна акція, шикарна… - захоплено бурмотів чоловік, перекладаючи у візок усі наявні зараз дволітрові пачки томатного. 
«Крові зараз не дістанеш. То хоч сік завжди є.»
Зібравши пачок п’ятнадцять, якщо не більше, вампір поглянув у свій список у телефоні, дістав пару поліетиленових пакетів та почав набирати моркву з буряком. Потім пішов до круп, де взяв два кілограми необхідної каші. 
Знову подивився у свій список продуктів, розмірковуючи, що він ще може узяти саме в АТБ, як ніс відчув запах. Рот заповнився слиною. Прозорі патьоки почали стікати з іклів. 
- Кров… - гіпнотично прошепотів чоловік. 
Проковтнув усю слину, зачаровано повернувши голову у сторону джерела. Весь навколишній світ, магазини, продукти, АТБ та навіть Вовчик із його списком продуктів перестали для нього існувати. Беззастережно полишив телефон у візку. Зробив один крок, другий, третій… Оминув якихось людей, немов був димом, що не торкався жодної перепони на своєму шляху. 
Відділ солодкого, молочна продукція, яйця, міцний алкоголь, корм для тварин, побутові товари… 
«Кров…» - беззвучно наближався вампір до спини жертви, яка обирала тампони. 
Жінка шостим чуттям відчула когось позаду. Напружено обернулася. 
- Зазвичай… - жадібно проковтнув вампір слину, не зводячи з неї приголомшеного погляду. – Я кров не п’ю, але твою б… Вилизав до останньої краплі… 
Відвідувачка лячно відсторонилася від цього моторошного чоловіка, відійшла, не зводячи з нього шокованих очей, та просто втекла, притискаючи сумку до тіла. Вампір проковтнув густу слину їй вслід. 
- Ані пожерти, ані потр*хатися… - прикро констатував він. 
Ще пару хвилин постояв у цьому місці, що наповнилося незабутнім ароматом специфічної людської крові, та засмучено повернувся до візку. Узяв телефон, зітхнув, подивився у список продуктів, узяв яєць та пішов на касу. Оплатив усе готівкою. А потім ще хвилин 15 упаковував всю їжу у кравчучку. 
Вийшов з АТБ. Подивився на Вовчика, який нудьгуюче слідкував за тим, як падає сніг. Свиснув до себе. Хлопець миттю оживився та підскочив до чоловіка:
- Яєць купив? 
- Купив, - сумно погладив він блискуче волосся співмешканця. 
- А овочів? Буряк узяв? 
- Узяв. 
- А моркви? Каші?
- Я усе взяв, Вовчику, - почухав його під вухом. 
Приятель задоволено закотив очі, воліючи до цих пальців. Спостерігаючи таку красномовну реакцію, вампір поставив сумку поруч та залучив другу руку, почавши чесати і під іншим вухом. 
- Оо… - жадано згинався парубок, розслабляючись все більше. 
- Со-ба-цю-ро, - схопив його старший за щоки та потріпав. 
Якби у Вовчика зараз був хвіст, він шалено носився би в усі боки, сповіщаючи про насолоду. Старший відчував його прискорене серцебиття, приємний запах гормонів, яке вироблялися у відповідь на пестощі, бачив обличчя, повне тотального блаженства. 
- Ходімо, - відпустив вампір хлопця, узяв кравчучку та пішов довгим пандусом униз. 
Молодший подивився йому в спину. Швидко стряхнув тілом, ніби вкладаючи свою шерсть, та радісно поспішив слідом. 
- Зайдемо зараз у зоомагазин та за м’ясом, - сповістив чоловік. 
- Купиш мені смаколик? – стрибав Вовчик поряд. – Ну купи! Купи! Купи!
- Добре, - втомлено видихнув той. 
Спустившись до дороги, знайомі попрямували назад. Оминули тих самих продавчинь із квітами, пройшли повз аптеку, кондитерську і вже були на фінішній прямій до зоомагазину, як на Вовчика накинувся дрібний шпіц, почавши дзвінко гавкати на всю вулицю. Хлопець рефлекторно зупинився перед твариною, спантеличено глянув під ноги та трохи зігнувся, ніби підіймаючи шерсть на холці. 
- Люцифере! – смикала за повідок господиня пухнастика, який навіть не збирався замовкати. 
Вовчик почав тихо і протяжно гарчати, спопеляючи поглядом цього безстрашного собачку. Хазяйка шпіца недоумкувато глянула на молодика, запитуючи себе, що це за хрінь. Вампір на все це важко видихнув. Рішуче підійшов, схопив співмешканця за комір, нахилив та силоміць потягнув за собою:
- Не зважайте, - кинув він дівчині. – Він квадробер, - продовжив шлях до зоомагазину. 
Люцифер із хазяйкою спантеличено провели їх очима. 
Щойно приятелі підійшли до необхідних дверей, чоловік відпустив парубка, відкинувши його трохи вбік, поставив кравчучку до стіни та непохитно вказав Вовчику на покупки:
- Сиди тут і стережи. Постарайся не нюхати нічий зад. Зрозумів?
Той неохоче кивнув, пригладжуючи свій комір. 
Вампір швидко оглянув його та зайшов. Привітався із продавчинею.
- Мені потрібна «Сімпаріка» від бліх і глистів. 
- Угу, - полізла жінка на вітрину до різних упаковок. – На яку вагу? 
Покупець спантеличено завмер, а потім різко відійшов до дверей та виглянув назовні:
- Гей, - свиснув він Вовчику. – Скільки ти важиш? 
- Десь 75, - знизав той плечима. 
Чоловік повернувся до продавчині, однак вона попередила його наступну фразу:
- Ці ліки не призначені для людей, - напружено вказала вона на необхідний засіб від паразитів.
- То ми жартуємо так, - махнув клієнт. – Просто кобель такий самий, як і він, - кивнув до приятеля. 
- У нас є тільки на вагу до 60 кілограмів. 
- Дайте оці дві з лабрадором, - вказав вампір на упаковку на 20-40 кг. – Я такі даю. Ще не жалівся. 
Жінка неоднозначно пройшлася поглядом по цьому покупцю та пробила товар, почала його упаковувати. А поки вона це робила, чоловік вже дістав гроші і почав розглядати різні смаколики на прилавку. 
- І оці подушечки дайте, - вказав він на синю упаковку. 
Продавчиня усе йому склала, той оплатив і вийшов. 
- Мм… - почула вона засмучений голос парубка ззовні. – Я хотів сухожилля… 
- У тебе ще роги вдома валяються, - несхвально нагадав йому вампір. – Будеш капризувати – з м’яса на «Педігрі» перейдеш, – узяв свою кравчучку та гордо попрямував далі. 
Вовчик жалібно подивився йому вслід. Безініціативно поплентався за «хазяїном». 
Щойно дійшли до м’ясного, вампір поставив свою сумку у стороні, назначив приятеля на варту та зайшов у магазин. Через 10 хвилин вийшов із об’ємним пакетом у одній руці та літровою баклажкою свинячої крові у іншій. Побачив Вовчика біля кравчучки, що сидів на асфальті, поруч із бродячим собаком. 
- На побаченні? – запитав вампір. 
Хлопець підняв погляд до нього.
- Від мене на багато не розраховуй, - зазначив старший. – Я ваших бліх хрестити не буду. Та і гуляти всю ніч не збираюся. Злучку проводьте деінде.
Той мовчки опустив погляд на пляшку крові, яку приятель у безвиході мішатиме вдома із соком, та співчутливо поглянув йому в очі. Чоловік швидко відвернувся, не в силах витримати цей жаль до себе.
- М? – нерішуче виставив Вовчик йому власне зап’ястя, вкрите декількома шарами шрамів від гострих іклів. 
Вампір покосився на його жест та невесело видихнув. Натиснув великим пакетом на руку, опускаючи її донизу:
- М’ясо понесеш сам. Тут 15 кілограм. Тобі це на весь тиждень. 
Раптом пролунав вибух, від якого хлопець нажахано сіпнувся, глянувши у сторону джерела. Деякі люди так само повернули свої голови до звуку, але більшість – не звернули уваги. Чоловік у чорному важко видихнув, дивлячись удалину:
- Ходімо. Поки мене другий раз не вбило. 
Включилася повітряна тривога. 
- І знову у них розсинхрон, - прочистив він вухо пальцем. – Спочатку прилітає, а потім тривога врубається. Краще б на це гроші витратили, а не на світлофори, - похмуро узяв кравчучку. – Ходімо. До поки тебе корейці не з’їли.

Кінець