Демянів Юрій - Розчароване життя, Демянів Юрій

Під кінець травня звичайного мирного року, фактично увесь університет гудів про одну подію, котра вихором увірвалась у його спокійне та нерозмірене життя. Одна із студенток, доволі тиха та непоказна, рушила кудись із товариством байкерів. Не звичайних молодиків, які заради краси гасають на дешевих скутерах чи мопедах, чим намагаючись вразити представниць протилежної статі, а таки справжніми мотоциклістами, котрі їздять на справжньому залізному коневі, великих габаритів, мотор яких милозвучно реве як пекельні арфи. Ще раніше її знайомі обговорювали, що вона могла зв’язатись із якоюсь компанією, але з ким саме, тоді ще ніхто не знав, тож дальше порожніх слів це не заходило.

Про це могли б вже забути, говорити про щось інше, якби не ситуація, що тільки посилила загальну увагу.

На великій перерві, що у цій порі року триває пів години, спершу нічого не порушувало звичного спокою. Студенти насолоджувались теплою, ще не жаркою температурою, відпочивали від пар, пили гарячі напої, їли, курили та просто розмовляли між собою.

І ось кожен  з них почув, спершу тихе, а потім, з кожною миттю все голосніші та ближчі гудіння кількох двигунів. Наростаюче ревіння досягло свого піку коли на територію університету в’їхало три мотоцикли. На двох з них сиділо по двоє людей: власне самі байкери, у чорних футболках із якимось написами та черепами, охоплених вогнем, у чорних штанах і такого ж кольору взуття. Позаду перебували дві дівчини, що міцно тримались за плечі вершників залізних коней.

Всі дивились на прибулих, у багатьох був вираз захоплення у очах, але ніхто не задавав питання, що вони тут роблять. Один із байкерів, який сам сидів на мотоциклі, засигналив. Через кілька секунд із будівлі університету вибігла молода дівчина, студентка. Невеличкого зросту, біловолоса, із заплетеним хвостиком, у звичайній синій монохромній футболці без малюнка, джинсах, кросівках та сумкою через плече. Не звертаючи увагу ні на кого, окрім мотоциклістів, з широкою посмішкою, вона добігла до того, що сам сидів. Вона сіла позаду нього, встигнувши поцілувати його у щоку. Після цього всі байкери розвернули свої транспорти і поїхали геть.

Вся ця ситуація тривала не більше хвилини, але встигла вразити всіх присутніх, особливо тих, які навчались разом із тією дівчиною. Мали вона довго про що розмовляти, чим й займались решту дня, передаючи все побачене тим, кому не вдалось побачити ту ситуацію. Цим займались решта перерви, а потів на парі, на яку та дівчина, звісна річ, не прийшла.

Наступні кілька днів її на заняттях також не було, що ще більше посилювало буйну фантазію. Не тільки студенти говорили про це, але й викладачі. Згодом почали ходити чутки, що вона втекла з тими байкерами, оскільки з одним із них вона мала стосунки. Її батьки працювали поліцейськими, і були проти такої пари для своєї доньки. Тому вона вирішила втекти з ним. Але не тихо, не таємно, а так, щоб максимально можлива кількість людей це побачила, і щоб розказали ще більшій кількості. Щоб все це поросло чутками та навіть вигадками. Щоб вже самі батьки не знали, де правда, а де вигадка. Це така її форма бунту.

Згодом, приблизно через тиждень, почали ходити нові чутки, що, спершу спалахнула бійка між різними мотоциклістами, в яку вже струтились поліцейські. Багатьох затримали, дехто зумів втекти. З різноманітних джерел інформації не постраждав ніхто. Серед затриманих не рахувалась та дівчина, що втекла з байкерами, але такі чутки ходили. Точніше, говорили про те, що її батьки вберегли від затримання. А згодом й взагалі, що вся та бійка була організована спеціально, щоби повернути дочку додому, та відокремити її від її обранця.

В чужу сім’ю ніхто не зумів заглянути та дізнатись, що ж там насправді трапилось. Тому вся ця ситуація надалі обростала чутками, які ніхто підтвердити не міг. Через деякий час викладачі почали між собою говорити про те, що бачили якогось чоловіка, який о другій половині дня приходив до деканату. Дуже швидко їх версії підтвердились, то виявився батько тієї студентки. Неофіційно вирішено зробити вигляд, що серед викладацького колективу ніхто нічого не знав, допустили б її до всіх екзаменів та заліків. Чи отримав декан при цьому додаткову премію до травневої зарплати, ніхто не міг сказати, але вказівку отримали всі.

Втікачка з’явилась лише на екзаменах. Трималась осторонь решти, нікому нічого не говорила, навіть словом не обмовилась. Та й решта не наважувались підійти до неї, тільки продовжували перешіптуватись про неї. Сама дівчина прекрасно знала, що її скромну постать всі обговорюють, мабуть це їй навіть подобалось, оскільки на її обличчі була легка посмішка. Тільки вона знала всю правду. Видно їй подобалось все, й те, що є правдою, й те, що є чутками. Що нарешті, за свої дев’ятнадцять років привернула загальну увагу і не якоюсь дурницею, про яку всі б швидко забули, не хорошими оцінками, чи зразковою поведінкою, а справжнім бунтом, на який мало хто наважиться. Будучи скромною та непоказною, їй ще більше подобалось, що ніхто такого від неї не очікував. Тож видно їй подобалась ця увага, яку всі намагались приховати.

— Загалом, вона здала екзамени, поклали їй нормальні оцінки і все. Мабуть вона з вересня піде на заочне. Не думаю, що їй вистачило б наглості чи сміливості далі вчитись з всіма.

Розповідала одна із однокурсниць тієї дівчини своїм подругам. Звісна річ, що ця історія поширилась за межі їх факультету та навіть університету, або ж й населеного пункту. Сиділа оповідачка з подругами спекотного, вже червневого дня, на березі ріки. Всі екзамени позаду, тож можна собі розслабитись, насолодитись мирним літом, що активно триває ось вже кілька тижнів.