Марі Сантьяго - Згасле сяйво, Марі Сантьяго

Коли Етел втратила все, що було їй дорогим, її життя перетворилося на низку безсонних ночей та болісних спогадів. Вона залишилася сама у великому місті, де кожен закуток приховує свої секрети. Одного вечора, працюючи над розслідуванням щодо раптових зникнень людей, вона натрапляє на таємничого незнайомця, який змінює її уявлення про світ. Дерек Клоуфорд– харизматичний лідер мафіозної родини, відомий як «Тінь», стає її головним джерелом інформації та… найнебезпечнішою спокусою. Їхні долі перетинаються випадково, але з кожним кроком Етел починає розуміти, що темні сили, які вона розшукує, набагато ближчі, ніж вона гадала. Її власне минуле переплітається з брудними таємницями мафії, а сам Дерек виявляється більш загадковим, ніж здавався на перший погляд.

Розділ 1: Зустріч у пітьмі

Місто зустрічало ніч дзвоном віддалених сирен та проблисками фар, що ковзали вузькими вулицями, мов хижаки у пошуках здобичі. Етел сиділа у своїй невеликій квартирі на околиці, дивлячись на вогні, що мерехтіли за вікном. Папери з її останнього розслідування були розкидані по столу, і кожен аркуш нагадував їй про безсонні ночі, проведені у пошуках відповіді.

 

Її журналістська кар’єра почалася з маленьких статей для місцевої газети, але тепер вона шукала правду, яка могла змінити не тільки її життя, а й життя багатьох. Зникнення, про які вона писала, були надто дивними, щоб бути просто збігом, і занадто небезпечними, щоб про них говорили відкрито. Люди боялися. Вони відверталися, коли мова заходила про Дерека, загадкового «Тінь», який контролював усе, що відбувалося в тіні міста.

 

Раптово її телефон завібрував, розриваючи важку тишу. Невідомий номер. Серце Етел закалатало швидше, адже дзвінки від незнайомців уночі рідко приносили добрі новини.

 

— Алло? — її голос зрадливо здригнувся.

 

— Якщо хочеш відповіді, приходь на перехрестя Бейкер-стріт і Пайн. Одразу, — голос чоловіка був холодний, але водночас чаруючий.

 

Зв’язок обірвався, залишивши Етел саму зі своїми думками. Вона знала, що це може бути пастка, але страх ніколи не зупиняв її. Зібравши папери у сумку і одягнувши чорне пальто, вона кинулася вниз по сходах, відчуваючи, як підлога під ногами тремтить від кроків.

 

Перехрестя Бейкер-стріт і Пайн було осяяне лише слабким світлом старих ліхтарів. У темряві ховався чоловік, його фігура нагадувала статую, застиглу у пітьмі. Коли Етел наблизилася, він відступив крок уперед, і світло торкнулося його обличчя. Глибокі сірі очі Дерека зустріли її погляд, і на мить світ навколо здався зупиненим.

 

— Ви не боїтеся темряви, міс? — запитав він з ледь помітною посмішкою.

 

Етел втримала погляд, незважаючи на тремтіння в грудях.

 

— Темрява — це лише відсутність світла. Іноді саме в ній можна знайти істину.

 

Дерек усміхнувся ширше, його очі блиснули з цікавістю.

 

— Тоді стережіться, щоб ваше світло не згасло, — прошепотів він, підходячи ближче.

 

Ця ніч була лише початком їхньої спільної історії, сповненої небезпеки, таємниць і пристрасті, яка могла їх знищити. Артур, не відводячи погляду, уважно спостерігав за Софією, ніби оцінював її відвагу. Його постать видавалася одночасно загрозливою і магнетичною, і Етел не могла позбутися відчуття, що саме цей чоловік тримає у своїх руках відповіді на її найстрашніші запитання.

 

— Чому я тут? — запитала вона, намагаючись зберегти голос спокійним.

 

Дерек нахилив голову трохи набік, його очі блищали у напівтемряві. Він підійшов ближче, і Етел відчула його присутність кожною клітинкою свого тіла. Від нього віяло небезпекою, але не тією, яка змушує бігти. Це була та небезпека, що вабила й обіцяла відповіді.

 

— Ти занадто багато питаєш і занадто мало знаєш, — сказав він тихо. — Але я можу показати тобі істину. Її ціну, однак, ти маєш зрозуміти самостійно.

 

Його слова звучали як виклик, і Етел не могла його не прийняти. Її допитливість і жагуче бажання знайти істину пересилювали інстинкт самозбереження. Вона кивнула, ледь усміхаючись.

 

— Гаразд, тоді покажи мені.

 

Дерек зробив ще один крок, і тепер між ними майже не залишилося простору.

Етел відчула, як швидко б’ється її серце. Він обережно взяв її за руку, і цей дотик був несподівано м’яким, майже ніжним.

 

— Тоді ходімо, — прошепотів він, і його голос звучав майже безтурботно.

 

Вони пішли вузькою вулицею, залишивши позаду жовте світло ліхтарів. Ніч приховувала їхні фігури, і тільки відлуння кроків відбивалося від стін будинків, перетворюючи їхній шлях на примарний танець. Етел не знала, що чекає на неї попереду, але відчувала, що після цієї ночі все зміниться.

 

Дерек привів її до старого складу, на якому вицвілі букви вказували на колись процвітаючу торгову компанію. Двері скрипнули, коли він відчинив їх, запрошуючи її всередину. У приміщенні панував напівморок, і тільки кілька лампочок кидали слабке світло на підлогу, вкриту пилом і залишками старих коробок.

 

— Тут? — запитала Етел, напружено оглядаючись.

 

— Це лише початок, — сказав Дерек, і його голос наповнився серйозністю. — Те, що ти побачиш зараз, може змінити все, що ти знала про це місто.

 

Він жестом показав їй іти далі, і Етел відчула, як хвилювання перетворюється на пульсуючий страх. У цьому місці відчувалася присутність чогось прихованого, як темний секрет, який лежав під шарами брехні та зради.

 

Дерек підняв один з ящиків, відкриваючи схованку — старий сейф, заповнений документами, які могли пролити світло на зникнення і таємниці, що пов’язували його родину та впливових осіб міста.

 

Етел зробила крок уперед, зупинившись біля сейфа. Вона зустріла погляд Дерека, в якому читалася таємнича суміш попередження та співчуття.

 

— Відтепер немає дороги назад, — сказав він, і цей момент назавжди змінив її життя. Етел втупилася у документи, що лежали у відкритому сейфі. Її очі швидко пробігали заголовки та імена, і холодний піт з’явився на її скронях. Це були звіти про зниклих осіб, фінансові транзакції, що вели до підставних компаній, таємні угоди і навіть фотографії людей, яких вона знала як шановних жителів міста.

 

— Це… це неможливо, — прошепотіла вона, стискаючи один із аркушів. — Усі ці люди… вони ж були героями, благодійниками.

 

Дерек злегка знизав плечима, його обличчя не виражало ані задоволення, ані жалю.

 

— Герої та лиходії — це лише маски, які ми носимо, Етел. Правда завжди в темряві, де її ніхто не хоче бачити. І тепер ти знаєш більше, ніж будь-хто інший.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍