Катя Андреева - Твої спогади нагадують пласмасу, Катя Андреева

- Я хочу її. - важкий чоловічий голос, в якому не було ніжності. Що я зрозуміла одразу, цей чоловік не вмів чекати. Цієї ж години, він притиснувши мене до стіни, його руки боляче стискали щелепу, змушуючи відкрити рота, було боляче, але не настільки, щоб проливати сльози, та й узагалі я намагалася не плакати, навіть якщо хотілося, навіть якщо було боляче. Оточуючих це дратувало. Так боляче він зробить мені трохи пізніше. І як ви хочете, щоб після всього цього я повірила, що цей чоловік втратив пам'ять і забув 10 років свого життя, з яких я була з ним лише 5. Що він просто забув мене? Усе сталося надто швидко і водночас тягнулося надто довго. До мене дійшла чутка, що на нього напали, і він перебував у реанімації, у важкому стані, на межі життя і смерті. Мій Марат не був слабким.