Аліна Шапошник (Аліса Кін) - Крок у невідомість..., Аліна Шапошник (Аліса Кін)

Світлі та темні маги. Не всіх влаштовує збереження порядку та миру у світі. Колишні домовленості перестають діяти. Чи знайдеться хтось, хто це зупинить?

Крок у невідомість...

Я бібліотекар у Третій Школі Світлих Сил. Що це означає? Та нічого особливого, просто дуже люблю читати і вивчати щось нове у відшуканих старих потертих магічних книгах. А ще просто у захваті від процесу розкладання  книг по полицях. Мій молодший зведений брат Івор мені допомагає у цьому.

– Привіт, Амель! – почувся жіночий голос, який могла чути лише я. Розмова відбувалася у порожнечі.

– А, це ти Меза. Рада тебе бачити. Парасолька тобі навіщо? Бажаєш відкрити сезон дощів? – ми бачили одна одну.

– Ні. Не дозволяють, - з крапелькою жалю сказала Меза. – Мене запросили на «Фонтан».

Нічого дивного, під «Фонтаном» малася на увазі прогулянка під дощем, так, там на замовлення відвідувачів лив дощ, вносячи романтику у стосунки. Хоча, як на мене, це зовсім не романтично.

– Професор Гран хвалив свого асистента, казав, що цінує тебе, молодець! – я пишалася своєю талановитою подругою, яка, незважаючи на статус своєї сім’ї, досягла всього сама.

– Ага. Не завжди це видно. Швидше за все, його змушує так говорити мій статус дочки директора школи. Так, забула тобі сказати. Стежити за порядком ... , - Меза зроби паузу і обережно продовжила, - представником від темних чарівників буде Гір

Гір Корін народився у сім'ї темних чарівників. Ми кохали одне одного, але так і не змогли одружитися. Він не прийняв світлої сторони, а я не прийняла темну. А шлюби між світлими та темними заборонені у нашому світі. З історії нашого світу були такі випадки, та й то з поганим кінцем, чарівники не витримували постійного метання між силами добра і зла і втрачали глузд.

– Не бачу проблеми у цьому. Хай буде він. Дивно, чому темні чаклуни стурбовані порядком у нашій школі? – мене більше хвилювало не кого відправили, а навіщо.

– З тобою все буде гаразд? – не припиняла хвилюватися за мене подруга.

Не дочекавшись моєї відповіді, Меза продовжила:

– Знаєш, а ви з ним схожі, надто зациклені на собі, якби крім себе бачили один одного, то змогли б зрозуміти ваші почуття та бути разом, - вона сказала це і поспішила змінити тему, - гаразд, я вже спізнюся. Тільки зараз починали виднітися стіни приміщення, бліді, трохи спотворені. Тепер було зрозуміло, що це бібліотека з багатьма стелажами, набитими книгами.

До бібліотеки поспішно увійшов світловолосий чоловік.

– Привіт, не знаєш де Меза?

– Знаю, Томасе. Ні, вона про тебе не питала, – випередила я його. – Ти їй не цікавий. Ти ще щось хотів запитати? Вибач, трохи зайнята, працюю.

– Ага, бачу, п’єш чай та гризеш бублики – це твоя робота? Тобі тут не самотньо? Так, зовсім забув це тобі.

На мій стіл звалилася коробка так, що чай мало не розлився на відкриту книгу.

– Агов! Обережніше! Цій книзі понад сотня років!

– Вибач. Я лише освоюю телепортацію. Цю посилку просили передати тобі особисто.

– Ну звісно ж ти так і зробив, - з кривою усмішкою відповіла я.

Томас пішов, а я ще кілька хвилин роздумувала над тим, хто мені це міг надіслати. Тільки я спробувала відкрити посилку, як у бібліотеку зайшов інший чоловік.

– Вітаю, чим можу допомогти?

До цього моменту я не вірила в кохання з першого погляду. Високий блакитноокий блондин зі спортивною статурою та приголомшливим голосом.

– Рік Хартон, працюю з вашим батьком. Я теж навчався в Стретвінджі, тому прочитати мої думки складно, - він усміхнувся. – Я за дорученням вашого тата. Буду супроводжувати вас на прийом на честь вибору представника від Третьої Школи Світлих Сил у Міністерство Темних Сил.

Стретвіндж - академія магів, відома тим, що профільним предметом є читання думок і навіювання.

- Тоді можна на ти. Цього разу я не сперечатимусь зі своїм батьком, – я посміхнулася йому у відповідь.

- Дякую, що погодилася, я дуже радий. До зустрічі!

Після розставання з Гіром я нікого не помічала, але, можливо, зараз щось зміниться. Мій погляд зупинився на ще не розкритій коробці на моєму столі. Я обережно відкрила коробку, але в ній нічого не виявилося. Дивно.

– Тут нічого немає, - промовила уголос.

– Я б так не казав, - почав суперечити мені Івор.

– Тебе сюди працювати надіслали? От і відбувай своє покарання мовчки.

– Намагаюся, але я серйозно, там лежить блокнот у твердій обкладинці.

Довелося повірити, що у Івора здатність бачити все невидиме, щоправда проявляється вона не завжди. – Як зробити його видимим?

– Прочитати заклинання, цього ще в школі вчать.

– Що? Дуже розумний? Йди роби свої справи, – я трохи була роздратованою, що сама не здогадалася про те, що у коробці щось є, схаменувшись звернулася до брата, - дякую.

Тепер справа залишалася за малим. Мені не важко знайти необхідні чарівні слова, після вимови яких я побачила товстенький пошарпаний блокнот в твердій палітурці. Взяла блокнот і пішла нагору до своєї кімнати.

Я відкрила його на першій сторінці:

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍