«Чи то печаль, чи то надія?» — це поезія, що балансує між сутінками втрат і проблисками сподівань. Вітер несе забуті легенди, зорі шепочуть про давні голоси, а степ розповідає історію, що закарбована в крові землі. Кожен рядок — це відлуння часу, що змушує замислитися: чи ми приречені на мовчання, чи все ж здатні зберегти світло серед мороку?

У вирі давніх спогадів живе історія Килини – дівчини незвичайної вроди та щирого серця, чиє юне кохання розбилося об мури нерівності. Видана за нелюба, вона несла тягар нещасливого шлюбу, зберігаючи в душі світлий образ втраченого коханого. Та чи змогло зболене серце витримати цей тягар? Чи знайшла Килина спокій у вирі бурхливої ріки, залишивши по собі лише гірку

Цей поетичних твір — проникливий спогад про листування Лесі Українки та Ольги Кобилянської, їхню дружбу, сповнену надій та мрій, і болісне прощання, що прийшло з хворобою та мовчанням. Листи, що колись палали словами розчинилися у сутінках часу, залишаючи після себе гіркоту втрати та вічний голос у спогадах.

Є мовчання, що лікує, і мовчання, що ранить. Є таємниці, які мають залишитися невимовними, і голоси, що ніколи не знайдуть свого відлуння. «Сестри мовчання» — це збірка віршів українських жінок, сповнених боротьби, прихованих істин та невисловлених емоцій. Кожен вірш — це відображення тиші, яка говорить більше, ніж слова.