Наче в агонії, палаю зсередини, жадібно вбираю кінчиками пальців дотики, веду нігтями знизу вверх по спині, забираючись під светр. А хотілося б так само в саму душу пробратися. Поставити свою власницьку мітку назавжди. Як він поставив, привласнивши моє серце.

— Я ж попереджав, що не втечеш. — Ненависний голос аж вібрує від роздратування. — А я попереджала, що не збираюся тут затримуватися, — в тон йому відповіла. Очі навпроти - крижані, але мені стає гаряче від вогню, який загорається після моїх слів. Чи розуміла я, що ходжу по лезу кожного разу, відкриваючи рота? Так. Але й не збиралася грати роль приманки, покірно