«По сей день Посейдон посідає свій трон…» – вірш Ліни Костенко, мотив єднання людини зі світом рукотворної краси (мистецтво) і природою. Потреба наповнювати життя прекрасним. Зв’язок із античною міфологією.

«Зелена Євангелія» — вірш українського поета Богдана-Ігоря Антонича, що війшов до четвертої збірки поезій, яка вийшла друком вже після смерті автора у 1938 році.

“Матінка Кураж та її діти” – п’єса німецького поета і драматурга Бертольта Брехта, що має підзаголовок «Хроніка часів Тридцятилітньої війни»; написана в 1938-1939 роках і є одним з найяскравіших втілень теорії «епічного театру».

«Ви знаєте, як липа шелестить?» — вірш українського поета Павла Тичини.

Вірш “Арфами, арфами…” написаний Павлом Тичиной у 1914 році.

У повісті-поемі «Поза межами болю» зображено поневіряння військовополонених, колишніх солдатів австрійської армії, сімох друзів у нещасті. Осип Турянський стверджує, що навіть за найскладніших життєвих обставин людина має залишатися людиною, зберігати свої духовні і моральні цінності.

«Астролог» — поема Юрій Андрухович, у якій в іронічному стилі розповідається про безіменного середньовічного астролога, який мешкає у Львові.

“Ніч… а човен — як срібний птах…” – вірш Євгена Плужника.

“До французького шансоньє” – вірш Олександра Ірванця. Поету, якщо він хоче створювати справді цінні і достойні вірші, варто дослухатись до своєї душі, а не копіювати зовнішній світ і тих, хто хоче здобутись слави будь-якою ціною.

“Моя автобіографія” – автобіографічний твір Остапа Вишні.