Він йшов, похитуючись, темною вулицею. Згорблена худорлява постать у брудній, роздертій та покритій зашкарублою кров’ю одежі. Не його кров’ю. Хоча Ейден уже й не пам’ятав напевне. Може, то був черговий мутант, або його сусідка, місіс Кларк, що сказилася мало не в перший день епідемії та зжерла свого товстого кота Саймона. Не пам’ятав навіть, який день добігає до