― Це була велика помилка! ― криво посміхається. Ковтаю сухим горлом. Відступаю до стіни, поки не впираюсь в неї лопатками. “Просто величезна”, ― луною звучить в голові. Але хіба я знала, що, поцілувавши незнайомця, встряну в таку халепу. ― Вибач… те… ― похапцем додаю шанобливе закінчення. Червонію, зрозумівши наскільки воно недоречне після нашого поцілунку. А він

― Вибачте! — врешті бовкаю. ― За що? ― Не знаю. Я не пам’ятаю що було вчора. ― Он як! — повертається, повільно відпиває зі склянки. Чомусь стає жарко від того, що розумію ― його губи торкаються скла саме там, де ще хвилину назад були мої. ― Я була з друзями на вечірці. Це останнє, що пам’ятаю, ― пригнічено зізнаюсь. ― Не знаю, що трапилось... ― Що ж, Снігурко, вважай