Вона стоїть переді мною, опустивши погляд у підлогу. Тремтить, нервово ламає пальці. Я буквально відчуваю смак страху на язиці. Повітря ним просякнуте, як нав'язливими солодкими парфумами, від яких починає боліти голова. Тільки на відміну від парфумів, цей запах мені подобається. — Як, кажеш, тебе звати? — Валерія. Лєра… — тихо шепоче. Доводиться напружувати слух,
