Скільки б не писали – та кожна жіноча доля неповторна. Хтось, як та Марійка, покірно терпить знущання чоловіка, бо так само терпіла мама. Надежда не мириться із роллю жертви – і виростає над собою. Параска доводить, що не ім’я красить людину, а навпаки. Христі довелося пережити найстрашнішу зраду, але вона знайшла в собі сили відродитися і стати щасливою… Історії,

Зустрічаючись з друзями, згадуючи минуле, як правило, питаємо і друзів і себе: – А чи справді то було? – А чи справді ті події траплялись саме з нами? – Наче зовсім нещодавно… а й справді, коли ж то було? – Та вже років 30… 40… 50… минуло… – Та бути ж такого не може! Це ж було, наче, вчора! – Ну, не вчора, навіть не позавчора, але ж було! І було саме з нами…

Ларко невідривно дивився в очі Левона і не міг вистрілити… За кілька секунд у свідомості Ларка промайнули картини з минулого: спільні ігри та пустощі, навчання в школі, Анна. Вони з Левоном були друзями дитинства, а тепер… На руках Левона кров його земляків українців. Ларко цілиться в груди поляка, а той, не відводячи очей від дула автомата, каже: «Я люблю твою Анну

Не можна двічі увійти в одну і ту саму річку. Ніхто вже не зможе побачити і відчути те, що побачив і відчув автор. Володимир Кривенко хоче поділитися не лише фактами, а й відчуттями.Пропонуємо вашій увазі кілька нарисів про дворічне відрядження письменника до Монголії (1983—1985 рр.). Звісно ріка часу змінює не лише береги, але й навколишній ландшафт. Нині там, як і

1918 рік. Павло Вітко, офіцер армії УНР, мав тільки дві любові у своєму житті: до України й до дружини Ганни. Та тепер дружина далеко, а мрія про незалежність України ще далі. Неймовірними зусиллями Павлові та його бойовому товаришеві вдається вирватися з оточення більшовиків. А тим часом «червоні» встановлюють свої порядки в Києві. Усіх незгодних кидають за ґрати.

Біографічний твір відомої письменниці з часів 1 Світової війни Текст взято з журналу «Вітчизна», №2-3 за 1989 рік.

Події роману-трилогії точаться протягом майже цілого сторіччя і подумки переносять читача від підпорядкованої царській Росії Варшави до золотих копалень Західного Сибіру – з усім їх кримінальним арсеналом, аж до вбивства. Революції, війни, що їх було забагато впродовж XX віку, жбурляють долю української жінки як скажений вітер – паперову ляльку. Головних героїнь

В романі, події якого відбуваються у другій половині ХХ – на початку ХХІ століть, читач познайомиться з трьома поколіннями родини української інтелігенції. Значне місце посідає перша частина роману – життя і робота найстаршого представника родини, геолога, на пошуках урану в Середній Азії. Друга частина – детективні події, які сталися з його сином, науковцем, у

Життя як детектив. Життя як драма. Життя як воскресіння. Три захопливі історії – про кохання і зраду, любов і ненависть, надію і випробування – туго вплетені в суспільні реалії України. Анна. Єва. Анабель. Що їх поєднує? А може, це сюжет однієї жіночої долі, дуже непростої, непередбачуваної, сповненої таємниць, із карколомними поворотами? Бо ж тричі мала розпрощатися

Колись четверо підлітків пообіцяли одне одному дружити все життя. «Все буде добре» – таким було таємне гасло Сашка, Антона, Марічки й Каті. Але доросле життя змінило їх. Успішний бізнесмен Сашко, а нині Алекс, повертається з Америки. Він випадково зустрічає Марічку в супермаркеті. Колишня красуня має вигляд старої та втомленої жінки. Алекс хоче допомогти подрузі.