Страшні видіння приходять до Сашка у снах. Висушені голодом жінка і маленькі діти зазирають йому в обличчя скляними очима, німотно благають про допомогу, простягають до нього руки… Лесь Терновий, прадід Сашка, має що розповісти онуку про цих людей. Бо він — один із них. Один з тих, хто вижив, пройшовши через пекло Голодомору 30-х років.

...Життя древнього Якова з поліської глибинки, його любові й війни, злочинства й подвиги, пристрасті й муки несподівано виявились куди захопливішими за кілограми детективів із пригодами зомбі, упирів, ФСБ та інших потвор. Серед засилля сучасного літературного силікону Яків зі своєю сімейною сагою впадав в око, як живий серед манекенів: він був справжнім – йому

Героїня роману — звичайнісінька жінка, яку багато хто вважає трохи несповна розуму. Яніна Душейко, пенсіонерка, у минулому інженер, а зараз навчає дітей англійської в сільській школі й сторожує дачні будиночки. Вона захоплюється астрологією, любить тварин, а у вільний час разом з колишнім учнем перекладає вірші Вільяма Блейка. Коли в околиці починають знаходити

Небесне й пекельне, прекрасне й потворне, висока символіка, містика і низький побут, любов і смерть, сухий прагматичний розум і вдумливе зацікавлене безумство, ненависть і самовідданість, діти, народжені від кохання людей з рослинами, Матір Божа, яка пильнує прив'язаного собаку для старої жебрачки, трагізм двох світових воєн, тверезий реалізм і магія міфу — усе

Франція охоплена вогнем Другої світової. Великі міста й маленькі селища окуповані нацистами, у небі — ворожі літаки, а навкруги — зневіра, смерть і страждання. В’янн Моріак — сільська вчителька, яка, провівши на війну свого чоловіка, змушена щодня докладати неймовірних зусиль, аби врятувати свою родину: виживати без їжі і грошей, ділити дах із ворогом і пережити

БЖД – це „безпека життєдіяльності”, нехитра наука про те, як за будь-якої скрутної ситуації вийти сухим із води. І коли у фіналі роману його головний герой, переживши чимало веселих та сумних пригод, раннім ранком стоїть на березі моря, безконечного, прекрасного, грізного, то читач розуміє, що насправді БЖД – це щось куди складніше. Герої роману хочуть не „виживати”,

Роман «День гніву» блискучого, хоч і вельми контроверсійного, українського письменника-еміґранта Юрія Косача (1908—1990), племінника Лесі Українки, — вочевидь, найталановитіше белетристичне відображення бурхливої епохи Хмельниччини в українській літературі. Написаний у Німеччині протягом 1947—1948 pp. і практично невідомий сучасному українському читачеві, цей

Що таке час, як не кит, який поглинає все, зрівнюючи у бездонному череві геніїв і невдах, шляхетних добродіїв і політичних злочинців. Скільки людських життів непересічних українців стали тим заковтнутим планктоном. Їх неможливо дістати із забуття, хіба що хтось із живих відчує нагальну потребу згадувати. У цьому романі тим славетним забутим є В’ячеслав Липинський,

1994-й, Чечня. Поліні дев’ять, вона звичайна дівчинка, яка любить читати й малювати, її бентежать конфлікти з однокласниками та сварки з матір’ю… Загалом, усе, як у звичайної дитини. Крім одного. Почалася війна… Бомби. Голод. Холод. Будинок, де немає електрики і води. І смерть. Вона завжди поруч і приходить у різних подобах — як куля снайпера, бомба з безжального

Синьоока Міра мало схожа на інших членів великої та дружної єврейської родини. Коли у гамірний багатонаціональний Львівський Вавилон прийшла нацистська чума, ці сині очі врятували дівчинці життя. Вона дивовижно схожа на померлу доньку дорожнього майстра, і той допомагає втекти їй, її матері й брату. Дев’ятсот довгих днів Степан з дружиною Марією ховатиме їх у підвалі