Дуга глава з циклу історій світу "Фортеця". Ця частина розповість про хлопця, років 12-14, що вижив в справжній бійні.

Текст - завдання письменницького марафону в одній із соцмереж.

Із довоєнного щоденника.

Запрошую на виставу до оперного театру! Адже ви любите Пуччіні так, як люблю його я?)

Є спогади, які гріють завжди.

Чемпіонка з фігурного катання потрапляє в лікарню, там вона згадує, що сталось і де вона вже бачила свого лікаря... Ненависть однокласників, заздрість "найкращої подруги"... Що ще чекає дівчину на шляху до справжнього щастя?

Невеличка замальовка про вид із вікна. Тут немає особистих почуттів, роздумів, епічного сюжету, лише милування ліричним героєм тим, що відбувається у нього перед очима. "Це флешмоб від спільноти письменників WriteUA"

Таких історій - мільйони. Навіщо про це писати? "Жіноче щастя" - абсолютна і абсолютно шкідлива ілюзія.

Це просто сон. Наснився. Такий реальний, що до вечора мої смакові рецептори фіксували хімічний присмак. І примусили перечитати інфу про отруєння аміаком та хлором. Співчуваю кожному, кому довелося пережити жахи війни в реальному часі! Бажаю усім вижити і прожити довге, прекрасне, наповнене змістом життя!

Все відбувається вчасно? Навіть любов?