Коли кохаєш так безмежно, і так щиро у свого єдиного чоловіка, який значить більше для неї за життя, то тут вона сильно помиляється. Адже вона не помічала того, що ховає він у своєму серці, не показував назовні, а ховав подалі. Вона така тендітна, маленька дівчинка, яка вступила тільки на навчання та помалу відчувала щось дивне у своєму коханні. Та коли вона

——— То ми тепер пара? Ми... одружені? ——— Так, ви — пара, — відповів Тамборо, підтримуючи старійшину. — Вітаю! Я відразу ж схопила Луку за руку і потягла його до виходу з міста. Він ледь встигав за мною, дивлячись на мене здивованими очима. Ми вийшли на велику підземну площу і попрямували до тунелю, що вів до поверхні. Це місто не мало окремої назви. Всі називали

В один день з ними трапилось страшне: вони повертались додому, скупившись на ринку, і на виїзді з міста в їхній автомобіль врізався на великій швидкості інший. І, на жаль, жінку не змогли врятувати — від отриманих травм вона загинула на місці, а чоловіка встигли вчасно доставити до реанімації та врятувати йому життя. З цього жахливого моменту вже пройшло декілька

Історія людства на Ранеї тягнеться вже довгі тисячоліття. На відміну від своїх братів та сестер на Тері, які досі перебувають у Середньовіччі, вони освоїли парові технології та розвинуту порохову зброю. Аеростати заполонили Небесний океан, міста розповзаються по материкам, аутокари рискають по дорогам, аутоматони допомагають виконувати важку роботу. І все це за

-ану стояти поговорити треба принцесо Подаю голос бачу як завмирає і знову дивиться на мене але вже якось з хвилюванням і якимось побоюванням ну на мене і не так дивились - що ж якщо грошей нема то твоя донька піде з нами навіть не так твоя донька вийде за мене заміж і тоді якщо вона буде гарно поводитись я так вже і бути пробачу борг - я обіцяю все віддати не чіпай

Якось вночі в Яшкиній спальні з антресолей впала вішалка. А з темряви таємничий голос прошепотів: «Абра-ар... Бурундун... Віхола-в'юн... Гагатун... Дзинь-да-да...» Ця дивна тарабарщина виявилася чарівним заклинанням, що пробудило до життя пластилінові літери. Їх Яшка виліпив днями з маминою допомогою, яка у такий ось спосіб намагалася навчити сина «абевегедейці».

Сама одна... Нікого вдома ... Тебе ніхто ТАМ... Не чекає... Твій час летить... Життя минає... Повно думок ...Одні питання ... На серці біль ...І лиш страждання ... Що буде завтра ... Ти не знаєш... Вже більш нікого не чекаєш... Куди піти.... Кого спитати... Чи можна людям ...Довіряти.. Кому писати... Кому дзвонити... Чи краще цього не робити... А може краще

Ми всі родом із дитинства. І всі вчимося життю. І не у всіх це входить вдало. Ми робимо помилки, падаємо, встаємо, ідемо далі. Головне, вірити в себе, довіряти друзям і просто жити.

- Вона тобі не потрібна. Не треба грати в сім'ю! Марку, не треба! Вона маленька, вразлива дівчинка. Не треба з'являтися в її житті лише для того, щоб потішити своє его. Не треба! Даша підривається з дивана, коли чує, як малеча її кличе. - Не йди за мною! Не треба! - попереджає і йде. Але я не слухаю Дашу, йду за нею, підхоплюючи ведмедика з підлоги. - Я ж просила не

Як ви думаєте, що здатне перевернути ваше життя на 180° всього за один ранок? До цього часу я вважала що нічого. Я мала чудову квартиру з вікнами, що виходили на Гайд парк, стабільну роботу та добрі відносини з моїми друзями. "Але все це в минулому", - подумала я тягнучи важку валізу аеропортом. На моєму телефоні був відкритий файл з квитком на найближчий