Моє життя було безтурботним, допоки у далекому королівстві, Лісовому Котячому краї, не надумали провести відбір наречених для принца. І хоч я не стану переможницею, бо у себе б лад дати зі спадкоємцями, проте участь узяти повинна. І поводитися пристойно. І вигідні знайомства завести. І ні в якому разі не зганьбити честь своїх Орлиних земель перед представниками інших

Коли бажання скручує тобі мізки і нутрощі, а кохання до інкуба переповнює до країв, чи можливо дочекатися до 22 років і не втратити цноту раніше встановленого, залишаючись при здоровому глузді?

Майбутнє. Після ряду катастроф і пандемій влада від малоефективних національних урядів переходить до Глобальної Ради Корпорацій, яка опікується добробутом всіх жителів планети незалежно від раси й походження, задля чого здійснюються чіпування і часткове переселення. Частина жителів Долини, в минулому процвітаючого регіону, яка не забажала переселятися на

-Рідним не до вподоби, що я сама і постійно мене хочуть з кимось познайомити. А я не хочу ні з ким зустрічатися, а хочу залишатися незалежною,- Єва тяжко видихнула,- я так втомилася через все це. Мені набридло впиратися. -А чому ти хочеш бути сама?- Денису раптом стало і це цікаво. -Не твоя справа,- Єва підвелася із-за столу,- вже пройшло більше години. -Єво, сідай

Весілля скасоване — життя зруйноване? Тільки не для мене. Я — Рута Морошкіна, двадцяти двох рочків з дня, коли на небі з'явилася нова зірка — Око Дракона. Отже, весілля скасоване. Батько вирішив, що у тітчиній таверні мені буде краще. Тож їхала до тітки, а потрапила у халепу. Тільки з неї виповзала, як інша у спину дихає. І не проста, а вступ до магічної академії.

– Сьогодні ж розірвеш заручини з нареченою і зробиш пропозицію моїй племінниці. – Жартуєте? Ми з Уляною розлучилися місяць тому. Я виконав свою частину договору, у вас не має бути жодних претензій. – Невдячне щеня. Уля вагітна від тебе. Якщо відмовишся одружитися, то відберу все, що дав. Зроблю голим та босим. – Я не люблю вашу племінницю і ніколи не любив. – Це мене

– Відчини двері. Я хочу вийти! – кажу. – Ні! – карбує. – Алексе, я хочу вийти! Відчини, будь ласка, двері! – повторюю. – Синичко, це тобі не допоможе, – заявляє і заводить двигун. – Кажи адресу. Відвезу тебе додому. Закочую очі, глибоко вдихаю і кажу адресу сусіднього будинку. Ще не вистачало, щоб Алекс дізнався, де я живу. – Цей поцілунок нічого не означає! –

– Не йди, будь ласка, я маю дещо тобі сказати… – Боже, Віталіно, ти серйозно? – Він посміхається. Я майже не впізнаю свого чоловіка. Свого дбайливого, люблячого… Чоловіка. – Це важливо! – Ти бачила її. Ти знаєш правду. – Він киває своїм словам. – Мені набридло ховати її. – Будь ласка, вислухай мене… – І що ти скажеш? – я здригаюся від його голосу. – Що любиш мене? Я

Мілана - палка шатенка з перчинкою, цього року закінчила економічний університет. Щоб вдало використати, свої набутті знання, тато пропонує їй влаштуватись в одну із найвпливовіших компаній країни, для цього він усіма силами, намагався дістати для своєї донечки, місце для роботи. Але хто ж знав, що невдале знайомство з самовпевненим заступником архітектурної

У нас в університеті є власний Тор. Віктор Йосипович Гриневич - неймовірно харизматичний, прекрасний, розумний, з громоподібним голосом, мов у бога грому. Усі дівчата нашого факультету закохані у нього. Ну й мене не оминула така доля. Тим паче я знаю його набагато краще, аніж інші, бо він мій науковий керівник та ще й віднедавна ми з ним працюємо разом. І по всій